Голова фракції “Європейська Солідарність” у Львівській міській раді Петро Адамик своєю заявою нагадав радянського лідера Микиту Хрущова. На цьому наголосив отець та блогер Юстин Бойко.

Священник процитував слова Адамика зі сесії Львівської міської ради. Депутат стверджував, що у Львові немає закладів секс-індустрії.

“Він мені нагадав Хрущова, який казав, що в Совєтському Союзі сексу нема. Дуже дивуюсь йому, але нехай так буде”, — коментує отець Юстин Бойко.

Священник-блогер назвав таку позицію “позірним християнством”.

Після того, як депутати не підтримали петицію про перенесення закладів розпусти за межі міста, отець Юстин Бойко оприлюднив відкритий лист до Львівської міської ради.

“Шановні депутати Львівської міської ради!

Сьогодні звертаюся до Вас не як політик і не як представник якоїсь партії, а як священник, монах і мешканець Львова — міста, яке всі ми любимо і за майбутнє якого несемо відповідальність.

Сьогодні Львівська міська рада не підтримала петицію про перенесення закладів секс-індустрії з центральної частини нашого міста. Звичайно, можна дискутувати про юридичні формулювання, компетенції міської ради, підприємницькі права чи містобудівні норми.

Але є питання, які виходять далеко за межі юридичної казуїстики. Є питання про те, яким містом ми хочемо залишити Львів нашим дітям і що саме вважаємо допустимим у його історичному, культурному та духовному серці.

Ми живемо у час війни. Щодня Україна платить страшну ціну: матері хоронять синів, дружини — чоловіків, діти — батьків. Через центр Львова проходять похоронні процесії наших Захисників, на площі Ринок лунає сурма, люди стають навколішки перед домовинами тих, хто віддав життя за Україну. І буквально поруч із цією жертовністю та болем поступово утверджується зовсім інша реальність — реальність, у якій комерційна сексуалізація людини стає звичним елементом міського простору. Тому я не можу не поставити простого і болючого питання: невже саме таким має бути Львів, за який сьогодні гинуть наші воїни?

Війна руйнує будинки, калічить людські тіла, забирає життя. Але поруч із фізичним руйнуванням існує ще одна небезпека — внутрішня деморалізація суспільства. Ворог може руйнувати місто ракетами, але місто може руйнуватися також зсередини — через байдужість до того, що бачать наші діти, до того, яким стає публічний простір, до того, як людське тіло дедалі частіше перетворюється на предмет реклами, торгівлі та споживання. Особливо небезпечно, коли така байдужість перестає бути лише приватною і фактично отримує схвалення або мовчазну згоду тих, кому громада довірила відповідальність за місто.

Не все, що дозволене законом, є добрим для суспільства. Не все, що приносить прибуток, служить людині. Не все, що називається свободою, насправді веде до справжньої свободи. Свобода, відірвана від відповідальності, дуже швидко перетворюється на вседозволеність. А місто, яке перестає розрізняти між тим, що можна формально дозволити, і тим, що варто підтримувати у своєму історичному центрі, поступово втрачає власне обличчя.

Львів — це не просто територія для ведення бізнесу. Це місто храмів, університетів, монастирів, музеїв, цвинтарів, культури й пам’яті. Це місто мучеників, священників, науковців, митців і поколінь людей, які творили його неповторне духовне обличчя. І це обличчя можна втратити не одним великим рішенням, а сотнями маленьких компромісів, коли щоразу хтось говорить: «Нічого страшного». Саме так суспільство звикає до того, що ще вчора вважало неприйнятним, а моральна нечутливість поступово стає нормою.

Як священник, монах і богослов хочу нагадати Вам ще одну річ: влада — це не лише право ухвалювати рішення. Влада — це відповідальність за наслідки цих рішень. Кожен депутат, голосуючи «за», «проти», утримуючись або просто залишаючись байдужим, бере на себе частину відповідальності за напрямок, у якому рухається Львів.

Не можна постійно перекладати її на ринок, законодавство, підприємців чи обставини. Депутат міської ради також формує обличчя і моральний простір свого міста. І коли влада відмовляється навіть поставити межі процесам, які ведуть до подальшої сексуалізації історичного центру, це теж є вибором.

Я не закликаю до переслідування будь-кого, не закликаю до насильства, приниження чи ненависті. Християнство вимагає шанувати гідність кожної людини.

Саме тому я і виступаю проти культури, яка цю людину та її тіло перетворює на товар. Моє слово до Вас сьогодні просте: не допомагайте деморалізувати Львів своєю байдужістю.

Не переконуйте себе, що такі рішення не мають наслідків. Вони мають їх — для атмосфери міста, для молодого покоління, для нашого розуміння людської гідності і, зрештою, для того морального фундаменту, без якого жодна держава не встоїть.

Війна колись закінчиться. Ми відбудуємо зруйновані будинки, відремонтуємо дороги, відновимо інфраструктуру. Але значно важче буде відбудувати суспільство, якщо за роки війни воно втратить внутрішні моральні орієнтири.

Тому боротьба за Україну сьогодні відбувається не лише на фронті. Вона відбувається у наших родинах, школах, університетах, медіа, на вулицях і також у сесійній залі Львівської міської ради.

Перед історією кожен із нас відповідатиме за те, що зробив у цей час.

А перед Богом — також за те, що міг зробити, але через страх, розрахунок або байдужість не зробив. Львів не є нашою приватною власністю.

Ми лише на короткий час отримали його у спадок від попередніх поколінь і мусимо передати наступним. Тому сьогодні залишається найважливіше питання: “Який Львів ми їм передамо?”, — йдеться у повідомленні.

“Депутати за бордель. Так, на жаль, і виглядає тепер жалюгідний образ «святої» Галичини!”, — підсумував отець у своєму повідомленні.