5 червня у Львові відбудеться міська церемонія прощання з військовослужбовцями Павлом Кириличем, Ігорем Ковалем та Остапом Рудником, які загинули, захищаючи Україну від російської агресії. Мешканців та гостей просять долучитися до церемонії та тимчасово утриматися від розважальних заходів і святкувань.

Проведення прощання з Павлом Кириличем розпочнеться о 09:30 у храмі Христового Воскресіння УГКЦ за адресою вулиця Городоцька, 319. Чин поховання воїнів відбудеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, після чого приблизно о 11:30 на площі Ринок пройде загальноміська церемонія прощання.

Поховання Павла Кирилича та Остапа Рудника відбудеться на Личаківському цвинтарі, на полі почесних поховань №87 на вулиці Пасічній. Ігоря Коваля поховають на Голосківському кладовищі, на полі 34-В.

Остап Рудник

Остап Рудник (18.05.1988 — 22.07.2024) — уродженець Львова. Закінчив середню загальноосвітню школу №54 міста, а згодом навчався у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Працював на приватному підприємстві у виробництві металопластикових конструкцій.

З дитинства захоплювався футболом. За спогадами рідних, був товариським, щирим та доброзичливим, завжди готовим прийти на допомогу. Після початку повномасштабного вторгнення став на захист країни, служив на Запорізькому та Донецькому напрямках у складі 151-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ. Відзначений командирською нагородою — медаллю «Слава і Честь». У Остапа залишилися мама, тітка, племінник та інші члени родини.

Ігор Коваль

Ігор Коваль (17.12.1987 — 21.05.2026) — львівʼянин. Навчався у ліцеї №17 Львівської міської ради та в Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту». Працював пекарем на приватних підприємствах.

Рідні описують Ігоря як добру, відповідальну та мужню людину: він був сміливим, доброзичливим і комунікабельним. Любив музику, спів, риболовлю та готування, мав особливу прихильність до тварин. Займався водним поло, брав участь у змаганнях і здобував призові місця. У 2025 році став до лав оборони та захищав Україну на Запорізькому напрямку в складі 210-го окремого штурмового полку Сухопутних військ ЗСУ. У Ігоря залишилися дружина, сестра, бабуся, дядько, тітка та родина.

Павло Кирилич

Павло Кирилич (12.07.1971 — 02.06.2026) — уродженець села Тисовиця Львівської області. Закінчив філію опорного закладу загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів імені Михайла Вербицького в селі Стрілки — «Тисовицьку гімназію», а згодом отримав професійну освіту у професійно-технічному училищі. Проходив строкову військову службу.

Працював пекарем на приватному підприємстві, а також був водієм навантажувача у ТОВ «Транспортна компанія САТ». Рідні згадують його як товариську, комунікабельну, відповідальну та щиру людину з позитивним ставленням до життя, життєрадісністю, турботливістю і гарним почуттям гумору. Захоплювався спортом, особливо футболом, любив збирати гриби та відпочивати на природі.

Після початку повномасштабного вторгнення став на захист України. Служив на Дніпропетровському та Донецькому напрямках у складі 12-ї окремої бригади армійської авіації імені генерал‑хорунжого Віктора Павленка Сухопутних військ ЗСУ. Нагороджений медаллю «Ветеран війни». У Павла Кирилича залишилися дружина, донька, син, брати і сестри з родинами, сусіди, друзі та побратими.