На Сокальщині втратили ще одного захисника — Ярослава Капустяка, який загинув у Часовому Ярі

Сокальська громада знову тримає в грудях біль втрати. У боях за Україну загинув Ярослав Ярославович Капустяк — мешканець села Лешків Шептицького району Львівської області.

Народився Ярослав 26 січня 1982 року у рідному Лешкові. Восьмирічну школу закінчив у 1989-му, а далі поїхав навчатися в Угнів, де здобув фах автомеханіка.

Строкову службу він відбував у 2000 році в Бродах. Після армії брався за різну роботу, а останні роки життя присвятив господарству — займався фермерством.

Яким запам’ятали Ярослава односельці

У селі Ярослава знали як людину відкриту, добру та кмітливу. З ним легко було спілкуватися — він завжди знаходив теплі слова для тих, хто поруч.

Любив співати, танцювати, вміти радіти простим речам. Саме таким — життєрадісним, чуйним, доброзичливим — він і залишиться в пам’яті рідних та знайомих.

Шлях у Збройних силах

Мобілізували Ярослава 8 березня 2024 року. Військову підготовку проходив у селі Мала Любаша на Рівненщині.

Після навчання його направили служити кулеметником до військової частини А7400.

Основні етапи його служби виглядають так:

• 8 березня 2024 року — призов на військову службу;
• підготовка в селі Мала Любаша Рівненської області;
• служба кулеметником у військовій частині А7400;
• 19 квітня 2024 року — останній зв’язок із рідними;
• 1 травня 2024 року — загинув у місті Часів Яр Донецької області.

Коли зв’язок обірвався, рідні не здалися. Двоюрідна сестра Галина місяцями шукала будь-яку інформацію, зверталася до інстанцій, робила все, щоб дізнатися правду.

Родина сподівалася до останнього. Лише після проведення ДНК-експертизи вдалося встановити особу загиблого.

Останні слова до сестри

Галина назавжди запам’ятає їхню останню розмову з братом. Тоді Ярослав спитав:

«Сестро, ти мене любиш? Ти будеш мене шукати?»

Потому він тричі попросив її обов’язково зателефонувати матері. Ніхто тоді й не міг уявити, яким болем ці прості слова відгукнуться згодом.

Прохання Ярослава рідні виконали до кінця — шукали, чекали, вірили в найкраще.

Найбільше в житті він любив свою маму. На її плечі випало неможливе — поховати трьох синів.

У пам’яті родини, друзів, односельців та побратимів Ярослав Капустяк залишиться щирою, доброю, кмітливою людиною, яка вміла радіти життю.

Його дорога обірвалася занадто рано. Але пам’ять про захисника й любов до нього назавжди житимуть у серцях тих, хто його знав.