Завтра Львів попрощається з Героями Віктором Щербиною, Вадимом Качмарем та Андрієм Березяком.

Громада міста віддасть шану трьом захисникам. Вони загинули в боях проти російських окупантів.

Чин похорону розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Орієнтовно о 11:30 пройде загальноміська церемонія на площі Ринок.

Воїнів поховають на Личаківському кладовищі. Це поле почесних поховань №87 на вулиці Пасічній.

Вздовж маршруту колони вивісять синьо-жовті прапори. На них буде жалобна стрічка.

Міська рада закликає львів’ян долучитися до прощання. У цей час варто утриматися від розважальних заходів і святкувань.

Андрій Березяк народився 21 березня 1980 року. Він був львів’янином.

Хлопець навчався в гімназії №1 Шептицької міської ради. Згодом він закінчив Національний університет “Львівська політехніка”.

Андрій здобув спеціальність “Якість, стандартизація та сертифікація”. Він отримав кваліфікацію магістра з управління якістю.

Чоловік працював заступником завідувача випробувальної лабораторії. Це було державне підприємство “Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем”.

Рідні згадують Андрія доброю і щирою людиною. Він залишався відповідальним та турботливим сім’янином. Донька займала особливе місце в його житті. Андрій любив готувати. Він завжди дбав про близьких.

У 2023 році він став на захист Батьківщини. Андрій боронив Україну на Донецькому напрямку. Він служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила.

Президент нагородив його орденом “За мужність” III ступеня. Головнокомандувач ЗСУ вручив почесні знаки “Хрест хоробрих” і “Золотий хрест”. Міністерство оборони відзначило його “За поранення” та “Захиснику України”. Він також отримав медаль “Незламному захиснику України”.

У Андрія залишилися дружина, донька, батьки, брат, хрещена та родина.

Вадим Качмар народився 27 листопада 1979 року. Він теж був львів’янином.

Вадим навчався у середній школі №49 Львова. Пізніше він закінчив Львівський торговельно-економічний університет.

Чоловік працював водієм-кур’єром. Він доставляв будівельні матеріали в ТОВ “Мережа магазинів “Дніпро-М”.

Рідні описують Вадима доброю і життєрадісною людиною. Він був освіченим і товариським. Вадим захоплювався спортом, особливо легкою атлетикою. Він мав звання кандидата в майстри спорту. Чоловік займався бігом і часто здобував призові місця. Вадим любив навчатися. Його цікавили математика та фізика. Він брав участь в олімпіадах.

У 2024 році Вадим став на захист України. Він воював на Донецькому напрямку. Службу ніс у 54-й окремій механізованій бригаді імені гетьмана Івана Мазепи.

У нього залишилися мати, брат, сестра та родина.

Віктор Щербина народився 22 червня 1979 року. Він уродженець села Добровілля на Дніпропетровщині.

Віктор навчався в Добровільській гімназії. Згодом він здобув професію водія в професійно-технічному закладі області.

Чоловік проходив строкову військову службу. Він працював водієм на приватних підприємствах.

Рідні згадують Віктора надзвичайно доброю і щирою людиною. Він був життєрадісним, відкритим і з почуттям гумору. Віктор завжди приходив на допомогу. Чоловік залишався відповідальним, надійним і працьовитим. Він мав “золоті руки”. Віктор любив природу, подорожі, риболовлю, музику та танці. Він цінував спілкування з рідними й друзями. Залишив світлу пам’ять як добра і надійна людина.

З початком повномасштабного вторгнення Віктор став на захист Батьківщини. Він боронив Україну на Запорізькому та Донецькому напрямках. Служив у 23-й окремій механізованій бригаді.

Його нагородили орденом “За мужність” III ступеня. Головнокомандувач ЗСУ вручив “Золотий хрест”. Він отримав медалі “За стійкість та відвагу”, “За оборону рідної держави” і “За поранення” від Міноборони.

У Віктора залишилися дружина, син і донька.