Поки урядові структури та відповідне міністерство звітують про запровадження нових етапів медичної реформи, цифрові ініціативи та інфраструктурні проєкти, реальне становище української системи охорони здоров’я наближається до критичної межі. Гострий дефіцит кадрів, низькі зарплати, відсутність належного правового захисту, хронічне виснаження персоналу та ігнорування інтересів середньої й молодшої ланки — лише частина проблем, які під час круглого столу у Львівському пресклубі говорили представники медичної спільноти.

Фахівці галузі, представники незалежних профспілок, практичні лікарі, медичні сестри та працівники екстреної медичної допомоги зібралися, щоб окреслити реальний стан справ у закладах охорони здоров’я по всій країні. Головний висновок зустрічі невтішний: без негайних рішень на державному рівні та перегляду підходів до оплати праці й забезпечення безпеки працівників — українська медицина вже в найближчі роки може опинитися в стані колапсу.

«Живемо наодинці з проблемами»: як паперові реформи не відповідають дійсності

Розпочинаючи дискусію, Оксана Слободяна, голова ради ГО «Медичний Рух «Будь Як Ми», підкреслила: в умовах війни головний обсяг лікувальної, наукової та фізичної роботи лягає на плечі медичних працівників, тоді як система не задовольняє їхніх базових потреб.

«Поки чиновники під яскравими табличками, гаслами чи відеозвітами запевняють, що все добре, основне навантаження — фізичне та психологічне — лягає на медиків, — зазначила Оксана Слободяна. — Важливо чесно розповідати суспільству про ту вагому роль, яку ми відіграємо в житті країни. Картина не з приємних: медичні працівники залишені сам на сам. У мережах уже йдеться про святкування професійних дат як про «жебрацьке свято», бо немає нормальних зарплат, соціальної підтримки та державної гарантії безпеки».

Особливо вразливою у нинішній системі є середня та молодша ланка персоналу, а також бригади екстреної медичної допомоги, які щоденно працюють у зонах підвищеного ризику.

Фахівці також звертають увагу на відсутність довгострокових планів. Оптимізації й постійні реорганізації закладів залишають медпрацівників у стані невизначеності щодо їхнього професійного майбутнього.

«Медики не розуміють, що буде завтра. Сьогодні заклад працює, а завтра його «оптимізують», об’єднають і фактично ліквідують. Як розвиватися професіоналу без чіткої перспективи? — ставить запитання Оксана Слободяна. — І найгірше — це становище ветеранів праці. Пенсіонери-медики, виходячи на заслужений відпочинок, часто не можуть собі дозволити навіть базові ліки для підтримки здоров’я. Це страшна реальність, яка демотивує наступні покоління».

Наслідки відчутні вже сьогодні: скорочуються вступи до медичних університетів та коледжів, а прості зміни вступних вимог не вирішують головної проблеми — молоді спеціалісти не залишаються в державній медицині. Якщо раніше експерти прогнозували гостру кадрову кризу на 2028 рік, то сьогодні ці прогнози стали реальністю набагато раніше: через 3–5 років країна ризикує відчути дефіцит бригад екстреної допомоги, вузькопрофільних спеціалістів та медсестер.

Профспілковий рух «знизу»: як медсестри відстоюють гідність

Практичний досвід захисту прав медичного персоналу представила медсестра-анестезистка з 16 роками стажу, яка три роки тому створила незалежну первинну профспілку у своїй лікарні.

Ольга Лисивець, медсестра-анестезистка, голова незалежної профспілки лікарні з міста Ніжина: «Причиною створення профспілки стало масове та безпідставне скорочення середнього й молодшого персоналу. Ми об’єдналися, звернулися до міської ради і відстояли свої права. Тоді суспільство це сприймало як наші особисті проблеми, не усвідомлюючи їхніх масштабів».

«Як у мурашнику: поки там є мурахи — життя кипить, коли вони йдуть — лишається порожнеча. Так і лікарня без персоналу — ніякий штучний інтелект не замінить людської праці. Ми щодня рятуємо життя, але часто почуваємося в тіні. Коли тобі повідомляють про скорочення, ніби підкреслюють, що ти непотрібний у професії, якій віддав роки».

Наслідком попередніх скорочень став гострий кадровий дефіцит, відчутний у кожному закладі: збільшення фізичного та емоційного навантаження на працюючих; ускладнене право на планову відпустку чи лікарняний; брак молодих кадрів (фахівці 20+ часто звільняються за 1–2 місяці); погіршення умов перебування пацієнтів і ризик падіння якості допомоги.

Ольга Лисивець наголосила, що зневажливе ставлення до медсестер видно навіть у побутових дрібницях: при відкритті чи ремонті відділень адміністрація іноді зовсім не передбачає кімнат відпочинку для середнього та молодшого персоналу.

«Нам потрібно об’єднуватися, створювати незалежні профспілки та відстоювати повагу до себе самостійно, — закликає Ольга Лисивець. — Ніхто не зробить цього замість нас. Коли ми не мовчимо і піднімаємо питання на рівень міської або всеукраїнської ради, адміністрація починає реагувати та рішати проблеми, які раніше залишалися за зачиненими дверима. Головне — зламати стереотипи про профспілки як інституції, що лише видають путівки, і навчитися відстоювати свої законні права».

Лікар і медсестра: єдина команда чи системний розрив?

У дискусії також піднімали тему взаємовідносин між лікарським складом, середнім персоналом та адміністрацією. Практики впевнені: поділ медичної команди на «важливих» і «другорядних» — велика помилка.

Про це говорив лікар-хірург, голова незалежної профспілки з Миргорода Олексій Чуприна: «Соціальний діалог має охоплювати всі ланки процесу. Медсестри та молодші медичні сестри — настільки ж важливі для надання допомоги, як і лікарі. Іноді адміністраціям вигідно застосовувати принцип “розділяй і володарюй”. Мовляв, тільки лікар генерує дохід закладу, бо саме він вносить дані в електронну систему. Але це не відповідає дійсності. Лікар визначає лікування, але вся основна і цілодобова робота лягає на медсестер. Я бачу пацієнта в палаті 20–30 хвилин на день, а медсестра поруч із ним постійно».

Олексій Чуприна також звернув увагу на неефективність декларативних програм розвитку медсестринства, які ухвалюють без належного фінансування.

«Нематеріальна мотивація дає короткочасний емоційний підйом. Але коли приходить реальність, стає очевидно: справжня мотивація — це гідна оплата праці. Гроші ніхто не відміняв. Саме достойна зарплата забезпечує гідні умови праці для суспільства», — підсумував Олексій Чуприна.

Коментуючи ініціативи щодо надання медсестрам права самостійно вносити дані до електронних медичних систем, експерти зазначали: у стаціонарних умовах це може породити додаткову бюрократію, адже використання кожного робочого місця в системі вимагає оплати з боку закладу, а у медсестер немає часу сидіти за комп’ютером замість перебування біля ліжка пацієнта.

Екстрена медична допомога в умовах війни: реформи, що ризикують якістю

Проблеми та виклики в сфері екстреної медичної допомоги (ЕМД) окреслила голова первинної профспілкової організації Полтавського обласного центру ЕМД Оксана Свинаренко: «Екстрена допомога — це перша ланка, яка виїжджає на найважчі виклики й сьогодні працює в надскладних умовах війни. На тлі кадрового дефіциту з 1 січня 2025 року почали діяти норми, які дозволяють у бригаді лише одного парамедика та одного медичного техніка».

На її думку, впроваджувати таку модель під час воєнного стану недоцільно. На викликах часто зустрічаються пацієнти з нестабільним психоемоційним станом, трапляються напади агресії. У бригадах працює багато жінок — один працівник фізично не здатен повністю забезпечити потреби на складному виклику, навіть якщо водій має додаткову кваліфікацію техніка ЕМД.

Ключові проблеми екстреної медичної допомоги:

1. Впровадження бригад у складі «1 парамедик + 1 технік» в умовах воєнного стану.
2. Диспропорція в оплаті праці (підвищення торкнулося переважно лікарів, минаючи парамедиків, диспетчерів і техніків).
3. Застарілі урядові гарантії (Постанова КМУ № 28 від 2023 року не відповідає сучасним економічним умовам).
4. Нерівномірне забезпечення засобами індивідуального захисту (бронежилети, шоломи) по регіонах.
5. Зміни маршрутизації (Постанова № 917) без забезпечення належних побутових умов для відпочинку бригад.

Окрема увага була приділена питанням зарплат та захисту працівників під час виїздів. «Уряд анонсував підвищення зарплат для ЕМД до 35 000 гривень, але в першу чергу це стосувалося лікарів. Основний обсяг виїздів сьогодні тримають парамедики, які часто їдуть по одному. Постанова КМУ № 28 від 2023 року гарантує мінімум 13 500 грн для середнього персоналу та 20 000 грн для лікарів — ці норми вже не відповідають реаліям і спричиняють масовий відтік кадрів за кордон або в приватний сектор», — наголосила Оксана Свинаренко. — «Також нагальним залишається ухвалення законопроєкту № 1021 про кримінальну відповідальність за напади на медичних працівників. Коли бригади працюють на межі можливостей, рятуючи життя за секунди, вони повинні бути законодавчо захищені від агресії».

Про питання безпеки медиків також говорила медсестра Антоніна Шацило, зазначивши, що наразі київські працівники медицини часто виконують свої обов’язки під інтенсивними обстрілами.

Петиція про відставку міністра як знак безсилля

Учасники круглого столу відзначили: тривалий час медична спільнота намагалася вести конструктивний діалог із керівництвом міністерства, надсилаючи резолюції, звернення та аналітичні матеріали. Проте брак реальних змін змусив активістів піти на рішучіші кроки.

З виступу активістів медичного руху:

«Ми були серед ініціаторів петиції щодо відставки міністра охорони здоров’я. Ми розуміємо, що не все залежить від однієї людини, і багато рішень ухвалюються на місцях. Але коли відсутня політична воля вирішувати базові питання — навантаження на медсестер, порядок впровадження пакетів НСЗУ, прозорі правила на ринку — міністерство втрачає свою ключову функцію».

Це крок відчаю. Ми не можемо просто чекати. У нас ще є ресурс професійних кадрів і мережа закладів. Але якщо рухатися лише в темпі піару, ми втратимо і людей, і саму систему охорони здоров’я. Замість імітації реформ потрібні конкретні законодавчі рішення, які гарантуватимуть медичним працівникам безпеку, гідну оплату та впевненість у майбутньому».

П’ять головних вимог медичної спільноти

Підсумовуючи обговорення, учасники дійшли висновку: збереження системи охорони здоров’я в умовах воєнних і післявоєнних викликів можливе лише за умов реального, а не формального, соціального діалогу.

Медична спільнота висуває такі першочергові вимоги до органів державної влади:

1. Перегляд базових державних гарантій з оплати праці. Оновлення Постанови КМУ № 28 та встановлення тарифних ставок, що відповідають реальному економічному стану та навантаженню на працівників усіх ланок.
2. Законодавчий захист медичних працівників. Невідкладний розгляд і ухвалення законопроєкту № 1021 про кримінальну відповідальність за напади на працівників охорони здоров’я та екстреної медичної допомоги під час виконання службових обов’язків.
3. Зважений підхід до реформування ЕМД. Призупинення або корегування впровадження бригад скороченого складу (1 парамедик + 1 технік) на час дії воєнного стану для збереження якості допомоги та безпеки персоналу.
4. Укладення якісної галузевої угоди. Запровадження чітких механізмів регулювання умов праці, соціально-побутових пільг та навантаження для середнього й молодшого медичного персоналу.
5. Підтримка та розвиток незалежного профспілкового руху. Забезпечення реальної участі представників трудових колективів у прийнятті управлінських рішень як на рівні окремих закладів, так і на рівні Міністерства охорони здоров’я.