ГО «Європейський діалог» презентує свого локального партнера в Сокалі — ГО «Карітас-Сокаль» та її представницю в робочій групі з підготовки плану залучення мешканців до процесів справедливої трансформації — Мар’яну Яремчук.

Мар’яна Яремчук — заступниця директора благодійного фонду «Карітас-Сокаль» і депутатка Сокальської міської ради. За активну волонтерську діяльність її відзначили нагородою від Головнокомандувача ЗСУ.

Ми поспілкувалися з Мар’яною Яремчук про те, чому вона приєдналася до проєкту «Залучення громадян до справедливої трансформації вугільних регіонів Львівщини», які соціальні виклики є найнагальнішими в громаді та які сподівання вона пов’язує з майбутньою стратегією розвитку.

З якою метою ви долучилися до проєкту?

«Карітас-Сокаль» — діюча благодійна організація з понад 27-річним досвідом, яка значною мірою формує соціальну політику в місцевій спільноті. Ми беремо участь у різних ініціативах, намагаємося впливати на соціальну політику громади й регіону та надавати соціальні послуги. В межах цього проєкту очікуємо підготовки важливих стратегічних документів і реалізації малих проєктів для громади. Коротко кажучи — прагнемо робити нашу громаду кращою.

Де саме ви бачите вузькі місця у соціальній сфері громади, над якими слід працювати, і які проблеми може допомогти вирішити реалізація проєкту?

«Карітас-Сокаль» опікується внутрішньо переміщеними особами ще з 2014 року — ми першими в західній Україні приймали кримських татар, а у 2022 році зустріли нову хвилю переселенців. Від початку широкомасштабного вторгнення через нашу громаду пройшло приблизно 7 тисяч ВПО, нині залишилося трохи більше 2 тисяч, і, на мою думку, близько тисячі з них вже не повернуться додому. Триває чергова хвиля евакуації, а місць для поселення критично бракує — прибувають і самотні люди, і великі родини. Нестача житла — одна з ключових проблем.

У громаді діють три прихистки, два з яких працюють на базі нашого «Карітасу»: один — у нашій приватній власності, другий — комунальний, який ми орендуємо. Третій — на території санаторію «Ровесник». Ми постійно підтримуємо зв’язок із мешканцями цих прихистків і чітко знаємо їхні потреби: є люди, які прожили там по три-чотири роки, і постає питання перспективи. Є працездатні люди, котрі досі не мають ні постійного житла, ні роботи.

Ресурсів громади на будівництво або ремонт соціального житла замало.

Моє бачення полягає в тому, що переселенцям потрібні не лише тимчасові притулки, а комплексні умови для інтеграції — доступне соціальне житло і стабільні робочі місця.

Оскільки ми багато працюємо з ВПО, вважаю пріоритетним у межах проєкту звернути увагу на їхню адаптацію й інтеграцію. Наразі цей процес гальмують брак коштів і ресурсів. Існує державна програма «Будиночок у селі», але навіть 500 тисяч гривень не вистачає, щоб придбати хату в наших селах — ціни на житло тут вищі, ніж у суміжних районах. Якби з’явилися регіональні чи обласні програми або спонсорська підтримка, можна було б говорити про конкретні результати. Я навіть зверталася з цим питанням у Мінсоцполітики і отримала багато відгуків від ВПО, які зазначили, що ця програма їм не підходить.

Ще одне важливе питання — працевлаштування. У громаді небагато релокованого бізнесу: по суті, одне велике підприємство — фармацевтична компанія, і кілька менших — олійня, швейне виробництво. Цього замало для створення широкої бази робочих місць.

В кожному селі є школа, майже в кожному — дитячий садок. Проблема, звичайно, у дорогах, але головні виклики — житло та робота. У громаді багато сільськогосподарських виробників з сучасними, європейського рівня технологіями, де люди отримують гідний дохід.

Якщо проєкт допоможе ВПО інтегруватися в громаду — надасть ресурси, знання, можливість для обміну досвідом — це стане реальною підтримкою. Наприклад, у місцевої влади є нежитловий фонд, який можна перетворити на житловий, але не вистачає коштів на ремонт. Можливо, кошти є, але спрямовують їх на інші потреби — влада поки не готова повністю брати на себе ремонт житла для ВПО.

Окрім ВПО, які ще соціальні категорії потребують уваги і можуть бути залучені до проєкту?

Родини загиблих і зниклих безвісти, а також ветерани — це також важливі та численні категорії. Ми співпрацюємо в цьому напрямку з різними громадськими організаціями, маємо Центр життєстійкості та різні ініціативи. Нещодавно в громаду долучили трьох фахівців з супроводу ветеранів. Робота триває, але її ефективність іноді поступає недостатньою.

Ветеранам потрібні додаткові навчальні та адаптаційні програми. Є мінігранти та біржа праці, але не всі звертаються до цих інструментів — можливо, варто спростити процеси. Головна ідея в тому, що ветеран, який повернувся з пораненням, не поїде у велике місто — йому потрібно створити умови для праці та життя тут, у громаді. Потрібні ресурси, щоб людина могла працювати саме локально.

Чи є ще пропозиції, на які варто звернути увагу громадськості та владі під час формування стратегії громади?

Третя проблема — відтік молоді у великі міста. Наша громада налічує близько 50 тисяч мешканців, але Сокаль — маленьке місто. Є лише один коледж і немає жодного вищого навчального закладу. Після школи молоді часто їдуть до Львова і вже не повертаються. Необхідний механізм, який би утримував молодь у громаді — перш за все створення цікавих робочих місць, яких зараз недостатньо. Соціальна політика тут тісно пов’язана з економічним розвитком та зайнятістю.

Мене завжди турбувало одне: у нас є велика митниця в Угринові — і поруч багато невикористаної землі. Якби там створити інфраструктуру — логістичний центр або хаб — це дало б потужний поштовх для розвитку громади: з’явилися б робочі місця, надходження податків. Розумію, що митниця — державна структура, але навколо неї — багато потенціалу.

Якщо біля митниці розвинути інфраструктуру, життя громади значно покращиться. Ми — прикордонна зона, маємо чимало архітектурних пам’яток. У нас є сільськогосподарські виробники, які могли б перевозити свою продукцію через цей пункт, але наразі інфраструктура не пристосована для великогабаритного транспорту — хіба що вузькі вулиці. Розвиток цієї ділянки створив би рух, нові робочі місця й сприяв би тому, щоб люди залишалися жити тут.

Раніше до нас часто приїжджали поляки — заради пам’яток, культури, церков та місцевих товарів, так само як ми відвідуємо польські магазини. Активніший прикордонний рух міг би додатково стимулювати розвиток громади.

Хотілося б, щоб ця пропозиція також була врахована під час розробки нової стратегії розвитку громади.

Нагадаємо, у березні в Шептицькому вугільному мікрорегіоні Львівщини розпочався проєкт «Залучення громадян до справедливої трансформації вугільних регіонів Львівщини». До нього долучилися сім громад: Белзька, Великомостівська, Добротвірська, Лопатинська, Радехівська, Сокальська та Шептицька.

Ініціативу реалізує ГО «Європейський діалог» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH за дорученням Федерального міністерства економіки та енергетики Німеччини (BMWE).

На першому етапі проєкту громади готують плани зі залучення мешканців до процесів справедливої трансформації. Для цього в громадах створені робочі групи, які вже провели перші засідання. Наступний крок — розробка Стратегії розвитку громади на 2028–2034 роки.