У п’ятницю, 5 червня, місто Львів проведе в останню путь військовослужбовців Павла Кирилича, Ігоря Коваля та Остапа Рудника, які віддали життя, захищаючи Україну від російської агресії.

Міська влада закликає львів’ян і гостей міста долучитися до церемонії прощання та, на час траурних заходів, утриматися від розважальних подій і святкувань, — повідомляє ЛМР.

Прощання з Павлом Кириличем розпочнеться о 09:30 у храмі Христового Воскресіння УГКЦ (вул. Городоцька, 319).

Церемонія поховання військовослужбовців відбудеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Після цього, приблизно о 11:30, запланована загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Поховання: Павла Кирилича та Остапа Рудника буде здійснено на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна), а Ігоря Коваля — на Голосківському кладовищі, на полі 34-В.

Біографічні довідки захисників

Остап Рудник (18.05.1988 — 22.07.2024). Родом зі Львова.

Закінчив середню загальноосвітню школу №54 у Львові, згодом навчався у Львівському державному університеті внутрішніх справ.

Працював на приватному підприємстві у сфері виробництва металопластикових конструкцій.

За словами рідних, ще з дитинства Остап цікавився футболом. Він вирізнявся комунікабельністю, добротою та щирістю, завжди був готовий підставити плече допомоги.

З початком повномасштабного вторгнення став на захист країни. У складі 151-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України він захищав територіальну цілісність та суверенітет України на Запорізькому та Донецькому напрямках.

За мужність і відданість був нагороджений відзнакою командира 151-ї окремої механізованої бригади — медаллю «Слава і Честь».

У Остапа Рудника залишилися мама, тітка, племінник та інші близькі.

Ігор Коваль (17.12.1987 — 21.05.2026). Львів’янин.

Навчався у ліцеї №17 Львівської міської ради, згодом продовжив освіту в Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівський фаховий коледж спорту».

Працював пекарем на приватних підприємствах.

Рідні описували Ігоря як доброго, відповідального, мужнього та сміливого чоловіка. Він залишався приємним у спілкуванні, любив музику, спів, риболовлю та готування, мав особливу любов до тварин. Ігор захоплювався водним поло, брав участь у змаганнях та здобував призові місця.

У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Служив у складі 210-го окремого штурмового полку Сухопутних військ Збройних Сил України, боронив кордони на Запорізькому напрямку.

У Ігоря Коваля залишилися дружина, сестра, бабуся, дядько, тітка та інші члени родини.

Павло Кирилич (12.07.1971 — 02.06.2026). Народився в селі Тисовиця Львівської області.

Навчався у філії опорного закладу загальної середньої освіти імені Михайла Вербицького (Тисовицька гімназія) у селі Стрілки, а згодом здобув професійну освіту у профтехучилищі.

Проходив строкову військову службу.

Працював пекарем на приватному підприємстві, а також водієм навантажувача в ТОВ «Транспортна компанія САТ».

Рідні згадують Павла як товариську, комунікабельну та відповідальну людину — добру, щиру, з життєрадісним характером та почуттям гумору. Він захоплювався спортом, зокрема футболом, любив збирати гриби й відпочивати на природі.

З початком широкомасштабного вторгнення став на захист Батьківщини. У складі 12-ї окремої бригади армійської авіації імені генерал‑хорунжого Віктора Павленка Сухопутних військ ЗСУ обороняв Дніпропетровський та Донецький напрямки.

Нагороджений медаллю «Ветеран війни».

Павло Кирилич лишив по собі дружину, доньку, сина, братів і сестер із сім’ями, а також численну родину, сусідів, друзів і побратимів.