У четвер, 1 жовтня, Львів прощатиметься з трьома військовослужбовцями Романом Дем’яновським, Владиславом Юркевичем та Антоном Ткаченком, які загинули, захищаючи Україну від російської агресії. Міська влада звертається до жителів та гостей міста з проханням долучитися до церемонії і в цей час утриматися від проведення розважальних заходів.

Церемонія поховання розпочнеться о 12:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Приблизно о 12:30 на площі Ринок розпочнеться загальноміська прощальна хвилина пам’яті. Поховають захисників на полі почесних поховань №87 Личаківського кладовища на вулиці Пасічній.

Роман Дем’яновський (22.03.1981 28.08.2024) народився в селі Грозьово Львівської області. Він закінчив місцеву школу і здобув професії машиніста-кранівника 5-го розряду та електрогазозварника у «Турківському професійному коледжі». Після служби в армії Роман працював у монтажі та ремонті, а згодом започаткував власну справу.

Рідні згадують його як життєрадісну, цілеспрямовану і турботливу людину, яка багато часу присвячувала сім’ї. Він захоплювався полюванням, любив готувати і відпочивати на природі з близькими. Від початку повномасштабної війни став на захист України, служив у 53-му окремому розвідувальному батальйоні Збройних Сил України на Донецькому напрямку. За службу отримав медаль «Ветеран війни». Романа Дем’яновського залишили дружина, двоє синів, донька, брат, сестра з сім’єю та інші близькі.

Владислав Юркевич (26.04.1979 17.07.2026) був корінним львів’янином. Навчався у Винниківському науковому ліцеї імені Івана Огієнка і в середній школі №42 Львова. Здобув професію столяра-будівельника у «Львівському вищому професійному училищі дизайну та будівництва». Працював у будівельній сфері на приватних підприємствах.

Рідні описують Владислава як добру, щиру людину з сильним характером, яка завжди підтримувала близьких. Він відповідально ставився до роботи і доводив справи до кінця. Любив спорт, природу та подорожі. 2026 року вступив до лав оборони України, воював на Донеччині у складі 125-ї окремої важкої механізованої бригади. Владислав залишив по собі дружину, двох синів, братів, сестер, рідних і друзів.

Антон Ткаченко (29.12.1985 26.09.2026) народився в Донецьку. Навчався у гімназії №92 та у дитячо-юнацькій спортивній школі №4 Маріуполя. Вищу освіту здобув у Донецькому державному інституті здоров’я, фізичного виховання і спорту, отримавши кваліфікацію тренера-викладача.

Професійно працював масажистом-реабілітологом. Рідні згадують його як мужню, надійну та турботливу людину, відданого чоловіка і батька. Він активно підтримував близьких, допомагав військовим у реабілітації. Антон мав звання майстра спорту з греко-римської боротьби, захоплювався спортом, велосипедними поїздками, баскетболом та грою в нарди.

З 2025 року став на захист України, служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила на Донбасі. У Антона залишилися дружина, донька, батько, брати та інші близькі.