Останніми роками архітектурна забудова Львова перетворилася на низку резонансних скандалів. У центрі міста, серед середньовічних кам’яниць, без громадських обговорень і навіть без повного пакету дозволів з’являються сучасні новобудови, що руйнують історичний ансамбль. Фахівці-архітектори переконані: місто розвивається у неправильному напрямку. Одна з найгостріших проблем — брак паркувальних місць, а щільна забудова створює справжній температурний острів. За двадцять років на посаді міського голови Андрій Садовий не побудував жодного обіцяного об’єкта — ні підземного чи багаторівневого паркінгу, ні нової школи, ні сміттєпереробного заводу, ні багаторівневої дорожньої розв’язки.

Про розвиток міста на найближчі роки, провальні інфраструктурні проєкти та шанси на реалізацію давніх задумів журналістка поспілкувалася з колишнім виконувачем обов’язків головного художника міста, а нині секретарем регіонального осередку Архітектурної Палати Львівської обласної організації Національної спілки архітекторів України Юрієм Горалевичем.

65-річний Юрій Горалевич має 14-річний досвід роботи в органах місцевого самоврядування. Навчався на архітектора у Львівському політехнічному інституті, вільно володіє польською та англійською мовами. Працював інженером-конструктором у Яворівському виробничому об’єднанні «Сірка», згодом — заступником міського голови у Яворівській міській раді. З 2010 року працював у департаменті містобудування Львівської міської ради, виконував обов’язки головного художника міста.

Лауреат державної премії в галузі архітектури 2008 року за проєкт комплексу семінарії святого Духа на вул. Хуторівка у Львові, лауреат премії імені Івана Левинського в галузі архітектури 2013 року за проєкт готельного комплексу «Варшава» у с. Малехові Жовківського району. Автор та співавтор понад ста реалізованих об’єктів.

У 2015 році нагороджений відзнакою УГКЦ «Святий Юрій Переможець» за активну участь у побудові пам’ятника митрополитові Андрею Шептицькому у Львові. У 2018 році отримав грамоту Львівської обласної державної адміністрації за багаторічну працю в галузі архітектури та участь в організації фестивалю української архітектури «ВЕЖА». Адміністратор групи «Регіональна Палата архітекторів ЛОО НСАУ» у Facebook, постійний дописувач у спеціалізованих групах, зокрема «Форум архітекторів Львова». Член правління Львівської обласної організації Національної спілки архітекторів України, член Громадської ради «Святий Юр», віцепрезидент Центру національно-патріотичного виховання імені Андрея Шептицького.

Пане Юрію, почнімо розмову з найновішого інфраструктурного проєкту — підземного паркінгу на площі Міцкевича, який депутати вдало провалили, хоча раніше й лобіювали цей проєкт. На ваш погляд, такий паркінг плюс укриття в центрі є виправданим у сучасних реаліях?

Підземний паркінг на Міцкевича — це політичний проєкт з потужним лобі, де ігнорують закони, норми і навіть мораль. Це демонстрація безкарності. Готель на Міцкевича, для якого й задумали цей паркінг, сьогодні теж у підвішеному стані — він збудований незаконно. Верховний Суд України скасував містобудівні умови для цього готелю.

Зараз є чимало негативних висновків щодо підземного паркінгу від різних професійних спільнот Національної спілки архітекторів. Фахівці-гідрогеологи наголошували на проблемах з ґрунтами на цій ділянці. Історики побоюються впливу будівництва на стан пам’ятника Адаму Міцкевичу. А найгірше — поруч проходить колектор Полтви, який теж внесе свою руйнівну лепту.

Тож моя думка не відрізняється від позиції професійної спільноти: підземний паркінг на площі Міцкевича недоречний.

Але ж маємо приклади подібних підземних паркінгів у Варшаві, Відні.

Там ситуація інша — ширші проспекти, більші можливості. Мінус такого проєкту в центрі Львова — паркінг перекриє одну вітку транспортної магістралі на проспекті Свободи. Там і так їздити важко, автомобілісти це підтвердять. Пропускна здатність центру давно жахлива. Якщо будувати ще один паркінг на Міцкевича, треба вирішити одне з двох: або проблему з малим транспортним кільцем, або взагалі перекрити центр для транспорту і зробити його пішохідним.

Як оціните новітні готелі на вулиці Дорошенка та площі Міцкевича, які зовсім не вписуються у старовинну архітектуру? Головний архітектор Львова Антон Коломєйцев вважає, що такі речі не псують історичну частину.

Антон Коломєйцев обіймає свою посаду як призначенець мера Львова Андрія Садового. Посада головного архітектора міста конкурсна, тож кандидат мав би обиратися за конкурсом. Антона призначили всупереч протестам і запереченням професійної спільноти. Відповідно, якщо людина є васалом, у неї немає власної професійної думки. Коломєйцев озвучує позицію свого шефа, який найняв його на роботу, дав повноваження та зарплату.

Щодо новітнього готелю на Дорошенка — була спроба вплинути на ситуацію через архітектурні конкурси. Але оскільки в Ратуші журі призначали односторонньо, воно диктувало своє бачення сучасної архітектури.

Фасад готелю на Дорошенка більш-менш прийнятний. Найгірше — надбудова, вона дисгармонує і добре видна з вулиці Беринди. Ця «нашльопка» на верху готелю — чужорідне тіло.

Ви згадали про архітектора Коломєйцева, який прийшов у мерію не за конкурсом, тож має дещо зв’язані руки щодо контролю архітектури. Який з головних архітекторів Львова вам найбільше імпонував за професійним стилем роботи?

Мені подобався Олег Чамара, який працював за мера Львова Василя Куйбіди. Пан Чамара — високоінтелігентний професіонал. За його часів місто добре розвивалося; за відгуками експертів, це був найуспішніший період. Він вихідець з інституту «Містопроєкт». Також подобався стиль роботи головного архітектора Василя Каменщика.

Теперішній архітектор Львова має прийти на посаду з командою та за конкурсом, а також мати підтримку громади. Якщо людина пройшла конкурсне горнило, вона фахівець з чіткою позицією щодо захисту архітектури.

Вас не дивує стиль роботи управління архітектури мерії, коли оголошують конкурс на кращий проєкт якогось об’єкта, і кожному з трьох переможців оплачують премію з бюджету?

Це не просто некоректно — це відверте й цинічне ігнорування вимог законодавства. Гроші по суті бюджетні, замовлення на проєкт йдуть з Ратуші. Бо як інакше оплатити роботу улюбленому архітектору? Ось так — через премії за конкурсами.

Чи розвивається Львів у правильному напрямку?

Кожне місто має мати стратегічний план розвитку. Колись це був Генплан, а зараз — комплексний план стратегічного розвитку території. У Львова такого документа немає! Генеральний план — архітектурна конституція міста. Востаннє його коригували у 2010 році. Уже тоді було порушення, бо до кінця не погодили історико-архітектурний опорний план, який регламентував можливе будівництво в історичному ареалі та враховував буферні зони. Половинчастий Генплан навмисне тягали по судах з однією метою — щоб безперешкодно забудовувати будь-яке відоме місце у Львові.

У 2025 році термін дії Генплану вичерпався. Попередній документ стосувався лише міста Львова, а тепер у нас створена агломерація.

Оскільки комплексного плану стратегічного розвитку території немає, видавати дозволи на нові будівництва неможливо. Містобудівні документи видають з порушенням. Будь-хто може оскаржити в суді видані дозволи на будівництво в місті.

Є приклади намагання забудови території біля Тютюнників, що прилягає до Національної академії мистецтв. Там кричуще порушення законодавства, про яке відкрито говорять у департаменті архітектури Львівської ОВА.

Політика львівської мерії щодо МАФів доволі неоднозначна. Деякі об’єкти вщент знищують, але декому дозволяють вести такий бізнес, як харківському підприємцю, що відкрив хлібні кіоски. Чи виправданий ритейл у вуличних кіосках в епоху штучного інтелекту?

Кіоски були хворобою економічного розвитку, коли з початку 2010-х багато людей розвивали сімейний бізнес. Депутати мерії лобіювали цей бізнес. На певному етапі МАФи забезпечували потреби львівської громади продуктами. Згодом тимчасові споруди стали мережевими, окремі власники скуповували їх десятками. Там продавали й контрафактні цигарки з алкоголем — на це надходило багато скарг. Хоча це була хвороба всієї країни: бізнесмени лобіювали МАФи, і вони розросталися по всьому місту.

Сьогодні, на мою думку, варто провести незалежне дослідження — чи потрібні Львову МАФи взагалі. Якщо вони зникнуть остаточно, люди будуть змушені купувати продукти лише в супермаркетах. А там ціни не завжди привабливі, і товар не завжди свіжий…

Малі кіоски завжди забезпечували необхідним локальні групи населення. Люди замовляли в продавців біля свого будинку свіжу поставку продуктів і навіть отримували товар в борг — із записом у спеціальний зошит боржників. Якщо кіоски повністю зникнуть з вулиць, найбільше постраждають соціально незахищені верстви — пенсіонери. Не знаю, чи доцільно під час війни тотально руйнувати мережу МАФів.

Чи можливо відновити реалізацію давнього проєкту прокладення канатної дороги на Високий Замок?

Я позитивно ставлюся до ідеї канатної дороги на Високий Замок. Вона б одночасно вирішила кілька проблем — туристичну та розвантажила рух у центрі. Канатна дорога — дорогий вид громадського транспорту. Ціна за проїзд буде вищою, ніж у звичайному громадському транспорті, орієнтовно як проїзд у таксі. Обслуговування канатної дороги значно дорожче за обслуговування трамвайних мереж.

Щодо туристичних потоків — канатна дорога на Високий Замок лише притягне їх більше. Але інша річ, що побачать туристи з висоти пташиного польоту — обдерті дахи, які потребують ремонту. Чи обдерті фасади будівель?

Чи можливо у Львові реалізувати проєкти підземних тунелів, аби заховати там дороги?

Реалізувати можливо, але це надто дорогий вид реконструкції. Львів зведений у долині річки, тож треба ретельно досліджувати стан гідрогеології ґрунтів. За радянського союзу вже пробували прокладати швидкий трамвай — метрополітен. Це мало руйнівний вплив на історичну частину міста.

Що скажете про байдужість міської влади щодо проблем із неканалізованими вулицями? У нас по кілька разів асфальтують непогані дороги, а сотні чи навіть тисячі львів’ян користуються вуличними туалетами.

Влада не хоче цим займатися. Зараз набагато простіше забудовувати ділянки, де вже прокладено каналізаційні мережі. Пориви мереж та затоплення підтверджують одну причину — місто системно не займається водовідведенням. Останні великі проєкти щодо комунікацій будували ще за часів радянського союзу у 80-х роках.

Чи реально реалізувати проєкти продовження вулиці Наукової до аеропорту та з’єднання Рясного з Левандівкою?

Це вимоги Генплану, який був чинний, але його не хотіли дотримуватися з багатьох причин. Документ не дозволив би так нещадно і щільно забудовувати місто, як зараз це роблять у ручному режимі.

Чи можливо зараз відновити ці проєкти, варто подивитися, що ухвалили в новітніх погоджених детальних планах територій. Маю інформацію, що траса, де мало проходити з’єднання з аеропортом, уже частково забудована…

Риторичне питання — чи судилося Львову мати сміттєпереробний завод?

Чиновники львівської мерії самі обрали польського підрядника на конкурсі. Міжнародний конкурс, як відомо, виграла зовсім інша компанія — з Нідерландів. Але в ручному режимі визначили саме польського підрядника будівництва.

Під час будівництва заводу виникали різні проблеми… Правоохоронні органи розслідують справу, хто винен у зриві будівництва. Але наша сторона мала забезпечити всі під’їзні шляхи та зовнішні комунікації. Коли поляки потрапили у прикрий інцидент, вони намагалися це залагодити — навіть звернулися до Національної спілки архітекторів України, щоб продемонструвати рівень готовності об’єкта. Я особисто входив до цієї комісії. Раптом нам відкрилися очі: у Львові будують не сміттєпереробний завод, а сміттєсортувальний комплекс… Більше того — цей комплекс передбачав два етапи ручного сортування сміття. Наші жіночки в рукавицях мали б стояти на лініях і вручну сортувати сміття.

Ми звернулися до поляків з претензією — як у XXI столітті на заводі у Львові може бути ручне сортування! Вони відповіли: яке завдання дали у львівській Ратуші, так і виконують. Сказали, що підписали контракт на певну суму.

Але афера стосувалася не лише технології сортування XIX століття. Кінцева переробка відсортованого сміття мала б відбуватися на цементному заводі аж в Івано-Франківську…

Коли ми гостро підняли це питання, виник скандал. Поляки показали нам договір та проєктну документацію. Запевнили, що свої умови виконали настільки, наскільки їм заплатила мерія. Для нас же справжнім шоком стало, що це зовсім не сміттєпереробний завод, а звичайна сортувальна лінія.

Оцініть інший нашумілий проєкт міста — крематорій. Чи приживеться він у столиці Галичини?

Крематорій Львову потрібен. Але його будівництво теж затягнули. У нас практикують такі речі: якщо не встигають з будівництвом, з’являються нарікання на війну та нестачу грошей.

Чому не розширюють об’їзну дорогу Львова?

Там є проблема — торг. Коли люди дізналися про прокладення північної траси (цій ідеї вже понад десять років), розпродали землі. Зараз, аби реалізувати проєкт об’їзної дороги, треба викуповувати земельні ділянки в людей. На етапі викупу з’являються судові справи, які затягуються.