Я давно стежу за музичними подіями і звик, що новини про українську сцену такого масштабу часто лишаються в професійних чатах або губляться десь поміж рецептом борщу і черговим скандалом у стрічці. Тому фотографія в Facebook зі статуеткою Latin Grammy та підписом львівського звукорежисера змусила мене перечитати допис ще раз.

Не тому, що я сумнівався. А тому, що відчув: за цим стоїть дещо більше, ніж здається на перший погляд.

Почнемо з того, що відбулося

Володимир Пунько — звукорежисер із Львова. Це не медіазірка, яку знають мільйони, а фахівець, що працює за мікшерним пультом, поки інші виходять на сцену отримувати оплески. Саме такі люди роблять так, щоб оркестр звучав як справжній оркестр, а не як запис із поганої кімнати. 22 травня він повідомив, що став першим в історії України звукорежисером, який отримав Latin Grammy.

Церемонія відбулася ще в жовтні в Лас-Вегасі, проте Пунько туди не поїхав. Статуетку отримав іспанський гітарист Рафаель Серраллет, із яким вони спільно працювали над альбомом. Наразі приз уже в місті, і можна уявити, як вона тихо сяє в напівтемряві, думає про своє несподіване нове місце перебування.

Про який альбом і чому тут філармонія

Альбом має назву Y El Canto de Todas. Це робота Рафаеля Серраллета — іспанського класичного гітариста — у супроводі Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії під орудою Сергія Хоровця.

Коли я вперше слухав цю платівку, виникло відчуття діалогу двох світів: ніби двоє людей, які раніше не зустрічались, почали розмову і віднайшли спільну мову. Серраллет приніс у запис ритми та емоції Латинської Америки й Іспанії — сонячну інтонацію і характерну ритміку. Оркестр відповів академічною глибиною і тим акустичним затишком, що виникає тільки в живих залах. Це не просто злиття стилів або компроміс, а справжній діалог, де гітара не просто соліст із супроводом, а рівноправний музичний голос.

https://www.youtube.com/watch?v=videoseries

Latin Grammy 2025 у категорії «Найкращий інструментальний альбом» — і саме вони здобули перемогу.

Нюанс, який знають не всі

У цій категорії нагороду вручають одразу кільком людям. Є три статуетки: артисту, музичному продюсеру та звукорежисерові. Серраллет отримав нагороду як артист, диригент Хоровець — як продюсер, а Пунько — як звукорежисер.

Отже, філармонія отримала фактично дві Latin Grammy. І якщо це видається технічною деталлю, то насправді це важливе визнання: окрема відзнака для звукорежисера означає, що саме рівень звуку на цьому альбомі виділився серед усього релізного поля у своїй категорії за рік.

Пунько відповідав за весь аудіопроцес — від першої ноти на репетиції до фінального мастерингу. Тут варто зупинитися й усвідомити: записати симфонічний оркестр так, щоб кожен інструмент був чутний окремо і водночас всі звучали єдиним тілом, вже є складним завданням. Поєднати це з натуральним акустичним тембром іспанської класичної гітари так, щоб інструменти не перекривали один одного, а взаємно підсилювали, — це справжнє мистецтво.

Як незалежний проєкт доходить до Latin Grammy

Мене не менше, ніж сама статуетка, цікавить шлях альбому до нагороди, бо в ньому видно, як улаштований сучасний музичний світ.

Альбом виходив без підтримки великого лейблу. Серраллет сам просував реліз: розповідав про нього, презентував, знайомив із матеріалом людей, які голосують. Це величезна праця, яку зазвичай виконують цілих відділи маркетингу. Спочатку платівка потрапила до довгого списку, потім пройшла далі — і врешті перемогла.

Думаю про це і розумію, що ця історія трималася на кількох відданих професіоналах, які зробили свою справу бездоганно. І один із них працює у Львові.

Що тут найважливіше

Не лише сама статуетка. Хоч вона заслужена й значуща.

Найважливіше те, що Львівська філармонія, яка продовжує працювати під час повномасштабної війни, у місті, куди прилітають ракети, зуміла записати альбом, що потрапив до найкращих у своїй категорії в світі. І що людина, яка налаштовувала звук у цьому складному контексті, отримала від Latin Grammy просте, але вагоме підтвердження: так, ти зробив це найкраще.

Пунько зазначив, що сприймає нагороду як визнання для українських звукорежисерів і музикантів загалом. Це слушна думка. Додам ще одне: ця історія — про те, що культура не припиняє свого життя й творчості, навіть коли навколо панує тиск і несприятливі обставини.

Львів це відчув особливо глибоко.

Для Голосу Сокальщини – Володимир Стельмах

використано  допис Володимира Пунька у Facebook