Львів — місто, де минуле видно й відчутно в кожному камені й шарі землі. Кожний узвишшя та вулиця зберігають сліди різних епох, однак багато пам’яток історії не дожили до сьогодні. Особливо це стосується військових поховань — місць останнього спочинку воїнів, полеглих у численних битвах і конфліктах. 10 березня в великій читальній залі обласної універсальної наукової бібліотеки історик і її директор Іван Сварник прочитав публічну лекцію, присвячену цій темі.

«У значній мірі військові поховання у Львові не збереглися, зокрема через те, що СРСР не підписував міжнародних конвенцій про охорону воєнних кладовищ», — зауважив Іван Сварник.

Найдавніші некрополі: від Калічої гори до козацьких могил

За фаховими оцінками, найстарішим великим військовим кладовищем у Львові є цвинтар на Калічій горі, що виник у 1621—1622 роках після повернення польського війська з-під Хотина.

Як зазначав хроніст Зіморович: «Не вожді йшли попереду них, а смерть. Вояки розійшлися по Львову й повільно вмирали по підсіннях, вижебрані від крихти хліба».

Близько трьох тисяч вояків було поховано на монастирському цвинтарі при шпиталі святого Лазаря на вулиці Коперника. Цей цвинтар не зберігся до наших днів.

Шпиталь і храм св. Лазаря у Львові

У середині ХІХ століття під час забудови вулиці Князя Романа виявили старий цвинтар із великою козацькою могилою. Там було захоронено приблизно 50 козаків, полеглих під час оборони міста. Кам’яні хрести використали як матеріал для фундаменту нового будинку, а знайдені залишки зброї передали до колекцій музею родини Любомирських.

Військові некрополі ХХ століття

Цвинтар на Городоцькій склався на місці збору шляхетських військ, що марширували під Відень у 1683 році, і століттями залишався одним із чотирьох міських кладовищ.

Північну частину Стрийського цвинтаря на німецьких картах 1944 року відзначено як «військову». Тут ховали солдатів австрійської та російської армій Першої світової війни. У 1954 році цю ділянку зруйнували під час облаштування Парку культури імені Хмельницького.

Архівні світлини Стрийського парку та Парку культури / Фотографії старого Львова

На Личаківському кладовищі збереглися польські військові меморіали, зокрема кладовище повстанців 1830—1831 та 1863 років, а також місця поховань російських солдатів з Холму Слави. У 1937 році частину поховань ексгумували й перенесли на Австрійський військовий цвинтар поблизу Личакова, де нараховувалося 5 369 захоронень.

Найбільшим військовим некрополем міста був Австрійський військовий цвинтар біля Личакова. Тут були поховані австрійські, турецькі, боснійські, сербські та українські воїни, загиблі у 1918 році під час українсько-польської війни. Однак у 1945 році цю ділянку знищили, влаштувавши на ній радянський військовий меморіал. У 1946—1947 роках радянська влада бульдозерами зрівняла і перекопала територію Австрійського військового цвинтаря; на його місці влаштували нові цивільні та військові поховання. Так з’явилося 82-ге поле Личаківського кладовища, поділене на окремі ділянки, а похованих заносили до новостворених книг полів №82, 82а, 82б, 82в, як свідчать дані Центру міської історії.

У нижній частині колишнього Австрійського військового цвинтаря (частково на ексгумованій у 1936 році ділянці 82-го поля і далі, до сучасної вулиці І. Мечникова) до 1939 року існував приватний город Боднарів. У липні 1944 року його відібрали, і на цій території заклали військове поховання для воїнів Червоної армії: у 1944—1950-х роках тут було поховано загалом 3 491 особу. За реєстраційними книгами, серед них — 1 252 радянські солдати, розподілені за роками поховань: 1945 рік — 574 особи, 1946 рік — 456, 1947 рік — 148, 1948 рік — 54, 1949 рік — 18, 1950 рік — 2 особи. Архівні дані також свідчать, що на цьому цвинтарі поруч із солдатами Червоної армії ховали воїнів дивізії НКВС, що брали участь у боях проти підрозділів Української повстанської армії та були пов’язані з репресіями проти місцевого населення.

«Історія військових поховань Львова — це не лише про пам’ять, а й про політичні процеси, які визначали, що збереглося, а що зникло», — підкреслив Іван Сварник.

Сучасний меморіальний простір Львова

Останні зміни в меморіальному просторі торкнулися насамперед Марсового поля та Холма Слави. Початок нинішньої війни змусив пристосувати Марсове поле для поховань загиблих за незалежність. У межах кампанії з ліквідації тоталітарних символів міська влада ухвалила рішення про перенесення радянських поховань, частина з яких належала учасникам каральних операцій проти УПА у 1945—1950 роках. Ексгумовані рештки перепоховали на позаміському військовому кладовищі. Аналогічні роботи проводили на Холмі Слави.

Водночас у Львові досі не узгоджено остаточний вигляд нового військового меморіалу на Полі почесних поховань №86А на вулиці Мечникова. У грудні 2025 року там встановили три варіанти надмогильних плит — з тераццо, граніту та пісковика — аби сім’ї загиблих могли оглянути матеріали й спільно обрати найбільш прийнятний варіант.

Спочатку планували прийняти рішення протягом місяця, проте обговорення затягнулося. Частина родин підтримує природний світлий граніт, який станом на встановлення зразків не був представлений серед них. Через це роботи з облаштування меморіалу поки що не розпочалися.

Як місто перетворює місце болю на простір гідності й шани; як виникла нинішня традиція прощання з військовими; хто ініціював щоденну хвилину мовчання о 9:00; як вдається узгоджувати рішення з родинами загиблих. На ці та інші запитання у розмові з “Клубом експертів та експерток” відповів Євген Бойко, керуючий справами виконкому міської ради, який займається питаннями поховань загиблих захисників і захисниць з 2014 року, тобто від початку російсько-української війни. Детальніше читайте тут.