Підполковник зі Львівщини розповів про зміни в ході війни з часів АТО, мотивацію військових у 2026 році та історії колишніх “відмовників”, які стали досвідченими воїнами

Олег Лотоцький, який носить позивний “Фараон”, родом із міста Броди на Львівщині. Нині він очолює штаб 1-го окремого штурмового полку імені Дмитра Коцюбайла. Військову службу розпочав у 2013 році, вступивши до Національної академії сухопутних військ, і з того часу не повертався до цивільного життя.

В інтерв’ю він детально описав становлення полку, розповів про дружбу з легендарним Дмитром Коцюбайлом, а також про те, як змінилася війна за ці роки і що підтримує бійців у строю.

Дружба з Дмитром Коцюбайлом та формування полку

Лотоцький познайомився з Дмитром Коцюбайлом у 2018 році під час бойових завдань на Торецькому напрямку. Їх представив один одному полковник, Герой України Валерій Гудзь. З того часу побратими нерозлучно працювали разом на різних ділянках фронту, аж до початку повномасштабного вторгнення.

“Героїчним, який сміливо виконував свої завдання на різних напрямках та засобах вогневого ураження”, — описує Лотоцький свого товариша.

Обов’язки начальника штабу

Посаду начальника штабу Олег уперше обійняв у 24-й бригаді, де починав у механізованому батальйоні. Накопичивши значний досвід, він перейшов на аналогічну посаду у першій тактичній групі, де працює досі.

Раніше діяльність штабу була більше бюрократичною, тепер же основний фокус — на плануванні та технологічних процесах. “Начальник штабу відповідає за організаційний процес: запускати всі етапи, приймати правильні рішення та планувати бій від початку до кінця”, — пояснив офіцер.

Найважчим завданням залишається ухвалення правильного рішення, бо кожна ділянка фронту має власні умови — від поведінки ворога до погодних факторів і рельєфу.

Харків, Бахмут, Куп’янськ та Добропілля

Лотоцький виокремив кілька найнапруженіших операцій: Харківську операцію під керівництвом Дмитра Коцюбайла, битви за Бахмут і Куп’янськ, а також бої поблизу Добропілля минулого року, де їхній підрозділ долав прорив ворога.

Під час боїв він пригадує випадок справжнього героїзму: трійка бійців довго утримувала позиції, не даючи противнику підкріплення. Один із них закінчив боєприпаси та переміг у рукопашній сутичці з ножем.

“Цей боєць досі служить, викладається сповна, працює головним сержантом та навчає нових воїнів”, — розповів Лотоцький.

Від патріотизму до системної підтримки

На питання про мотивацію бійців у 2026 році офіцер відповів, що початковий патріотизм 2014-2022 років нині доповнюється комплексною підтримкою, яка супроводжує воїнів від вступу до підрозділу і до першого бою.

Велике значення має команда командирів усіх рівнів. “Найкращий психолог — це саме командир”, — наголосив підполковник.

Шлях “відмовників” до нагород

Лотоцький прокоментував слова комбата Дмитра Філатова про те, що багато бійців на початку повномасштабної війни були “відмовниками” з інших підрозділів — тими, хто не хотів виконувати бойові завдання.

Часто це пов’язували з недостатньою підготовкою або втратами сил після тривалого перебування на передовій без ротації. Завдяки систематичному навчанню та забезпеченню, багато з них стали досвідченими воїнами і отримали нагороди “За мужність” третього ступеня.

Колишні засуджені в лавах полку

Підполковник підтвердив: у полку служать військові, мобілізовані за законом, який дозволяє певним категоріям засуджених добровільно вступати до ЗСУ. Вони проходять однакову підготовку та служать на різних посадах від штурмовиків до операторів дронів.

Полонені росіяни: гроші як головний мотив

Лотоцький має великий досвід спілкування з полоненими військовими ЗС РФ. Він зазначає, що близько 90% з них керуються фінансовою мотивацією. Серед захоплених бувають різні люди: від малоосвічених до висококваліфікованих фахівців із кількома вищими освіту.

Багатьом із них поставили ультиматум: армія або в’язниця.

Війна, що змінюється щодня

Лотоцький пройшов шлях від АТО через ООС до повномасштабної війни і підкреслює, що темпи змін на фронті збільшуються: якщо раніше бойові умови кардинально змінювалися раз на рік або півроку, тепер це відбувається щодня.

Попри всі виклики, він не шкодує про свій вибір: “Жодної хвилини не жалкую про час, проведений на фронті”.

На завершення Лотоцький поділився баченням перемоги — це мирне життя і мінімум втрат серед побратимів, яких він назвав “цвітом нації”. Його мрія — бачити Україну великою і незалежною країною у межах кордонів 1991 року.