13 жовтня на Львівщині проходить церемонія прощання з дев’ятьма захисниками України, які загинули, боронячи країну. Серед полеглих Ярослав Гірний, Володимир Паськів, Андрій Коміренко, Микола Ковалів, Максим Бондаренко, Іван Козак, Василь Сенишин, Богдан Коцюба і Степан Дубіль.
Ярослав Гірний був львів’янином. Він став на захист Батьківщини у 2023 році й служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила Сухопутних військ. Загинув 17 жовтня 2024 року у віці 32 років. За мужність нагороджений медаллю «Ветеран війни».
Володимир Паськів родом із села Деревляни Кам’янка-Бузької громади Львівського району. Він очолював роту в 65-й механізованій бригаді. Воїн загинув 4 жовтня поблизу села Преображенка на Запоріжжі. Йому було 36 років.
Андрій Коміренко проживав у селі Стенятин Шептицького району. Мобілізований у 2025 році, він служив майстром відділення першої роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 42-ї окремої механізованої бригади. Загинув під час операції поблизу села Новопавлівка на Дніпропетровщині.
Микола Ковалів, уродженець села Брониця Дрогобицької громади, вступив до війська в лютому 2022 року. Служив старшим сержантом-стрільцем-оператором в 63-й окремій механізованій бригаді. Загинув 20 травня 2025 року під час бойового завдання під Торським на Донеччині. Йому було 43 роки.
Максим Бондаренко жив у селі Пнікут Яворівського району. Він був розвідником-оператором у розвідувальній роті 81-ї окремої аеромобільної бригади. Загинув 22 серпня 2025 року біля Серебрянки на Бахмутському напрямку.
Іван Козак походив із села Пчани Жидачівської громади Стрийського району. Помер 11 жовтня в лікарні міста Стрий. Захиснику було 44 роки.
Василь Сенишин народився в селі Криниця Миколаївської громади Стрийського району. Вступив до війська у квітні 2024 року, отримав поранення, пройшов тривале лікування та реабілітацію і повернувся до служби. Помер 7 жовтня через хворобу у віці 47 років.
Богдан Коцюба родом із села Гірне Грабовецько-Дулібівської громади. Командував відділенням у 65-й окремій механізованій бригаді. За бойові заслуги отримав багато нагород, серед них медалі «За відвагу», «За хоробрість в бою», а також нагороди «За сумлінну службу», «За оборону України» та Козацький Хрест. Загинув 4 жовтня на Запорізькому напрямку у віці 27 років.
Степан Дубіль жив у селі Вовче Турківської громади Самбірського району. Служив водієм-електриком у роті безпілотних авіаційних комплексів 92-ї окремої штурмової бригади. Помер 6 жовтня в селищі Веселе на Харківщині під час виконання службових обов’язків.
