Вони познайомилися у сьогодні окупованому Маріуполі та разом пережили перші дні повномасштабного вторгнення. Долали десятки блокпостів, щоб виїхати з рідного міста. За кілька днів до їхньої запланованої зустрічі на львівському вокзалі Люба Айнагоз отримала звістку про загибель чоловіка на фронті. Вона поділилася із суспільством історією свого кохання, випробуваного війною.
Знайомство через соціальну мережу
Євген і Люба познайомилися в 2015 році у Маріуполі. Обоє працювали у ДТЕК, але познайомились через соціальні мережі. Євген помітив на аватарці Люби фото з дитиною й запитав про неї. Вияснилося, що це була її племінниця.
Перше побачення відбулося 12 липня 2015 року. Приводом стала допомога у виборі іграшкового замку для племінниці Євгена. Люба відразу відчула довіру до високого русявого чоловіка з зеленими очима. Вони зустрілися у кафе найбільшого торговельно-розважального центру міста і провели час за чашкою кави та тістечком.
Вже за місяць почали жити разом, а згодом Люба сама запропонувала Євгену одружитися. Весілля, скромне та тихе, відбулося 8 квітня — лише для чотирьох гостей. Наречена була у простій сукні, наречений — у білому костюмі.
Накопичення військ і початок війни
Після відпочинку в Домінікані наприкінці грудня 2021 року Євген помітив новини про нарощування російських військ біля кордону з Україною. Він висловив страх перед війною, однак сподівався, що вона не розпочнеться у 2022 році.
24 лютого вранці, збираючись на роботу, подружжя дізналося про ракетні удари та звернення президента. Спочатку Люба подумала, що це жарт. На роботі дозволили працювати дистанційно, тож вони пішки пішли по комп’ютерну техніку, відчуваючи вибухи довкола.
Життя під окупацією без світла, води та газу
За тиждень у їхній багатоповерхівці зникло електропостачання, потім — вода й газ. Люба згадує момент, коли ракета пролітала просто повз будинок, і той здригнувся від вибуху.
Вони разом з сусідами з першого поверху організували побут: чергували у походах за водою до річки, збирали дрова, готували їжу на вогнищі біля під’їзду. Усі ховалися від обстрілів безпосередньо у під’їзді. Люба до останнього вірити українським захисникам і сподівалась, що окупанти не зайдуть у місто.
Коли обстріл розруйнував великий супермаркет 25 лютого, військові дозволили людям брати продукти із завалів. Євген взяв трохи круп і ліки — проте Люба вважала це злочином.
Виїзд через десятки блокпостів
18 березня 2022 року пара покинула Маріуполь. Сусідки, які намагалися приїхати на машине до родичів, повернулися пішки, розповідаючи, що окупанти стріляли в них. Погрози однієї з сусідок “здати” Любу за проукраїнські погляди остаточно спонукали тікати.
Пакувалися швидко — у сумку складали лише светри, джинси і документи. На першому блокпості чоловіка та водія вивели з мікроавтобуса, роздягли й обшукали, шукаючи татуювання.
У Бердянську чекали представників Червоного Хреста. На одному блокпості Люба, перебуваючи в стані контузії, випадково грубо відповіла російському військовому, який запропонував печиво. Євген вигукнув, щоб їй не стріляли, і врятував ситуацію. Вони пройшли через десять блокпостів — на кожному чоловіка виводили та ретельно перевіряли.
Втрата батька і рішення мобілізуватися
25 березня 2022 року подружжя дісталося Львова. У травні Люба дізналася, що її батько, який залишився в Маріуполі, загинув — потрапив під обстріл, повертаючись по воду. Через відсутність можливості поховати тіло, його кремували у пересувному крематорії. У жінки немає могили для батька.
Євген дедалі частіше говорив про бажання вступити до війська. Одного разу він зайшов у рекрутинговий центр “просто запитати”, але вийшов уже мобілізованим. 5 серпня 2022 року його офіційно зарахували до 125-ї бригади територіальної оборони, а 22 вересня він поїхав у зону бойових дій.
Остання розмова та трагічна новина
5 липня 2025 року подружжя востаннє говорило по телефону. Євген збирався у відпустку, і Люба мала зустріти його на вокзалі у Львові 10 липня о 10:40. Наступного дня вона надіслала чоловікові привітання з днем народження, але він його не прочитав.
Вечором, не отримавши відповіді, Люба звернулася до його побратима. Він спочатку приховав правду, але зранку повідомив — Євген загинув під час виходу з позицій через удар ворожого дрона.
Замість запланованої зустрічі Люба о 12:00 того ж дня впізнавала тіло чоловіка в морзі. 12 липня 2025 року, у день річниці їхнього знайомства, Євгена Айнагоза поховали у Львові на Полі почесних поховань №67.
Життя після втрати
Зараз Люба знаходить опору у спорті, яким займалася ще в Маріуполі. Вона регулярно відвідує могилу чоловіка, іноді просто сидить там із кавою, подумки спілкуючись із ним.
Підтримку вона отримує від інших родин загиблих захисників, які об’єдналися у громадську організацію “Родини полеглих Героїв Львівщини”. Люба мріє повернутися у Маріуполь і зайти у їхню квартиру, де була щаслива з чоловіком, коли над містом знову замайорить український прапор.
