У Львові готують виставку, що розповідає про священнослужителів Української греко-католицької церкви, які зазнали репресій у післявоєнні роки.

13 березня о 16:00 у Меморіальному музеї тоталітарних режимів «Територія Терору» (просп. В’ячеслава Чорновола, 45Г) відбудеться відкриття виставки під назвою «Ця вірність коштувала їм дорого».

Експозиція висвітлює долі священиків УГКЦ, які стали жертвами репресій після подій Львівського псевдособору 1946 року. Вхід на захід безкоштовний.

У рамках виставки представлено 28 чорно-білих фотографій, які документують фрагменти життя священнослужителів під час заслання. На знімках — люди, що втратили свою парафію, храм і дім, але не відмовилися від духовного покликання. Серед експонатів — парохи з невеликих містечок і сіл, чиї історії рідко потрапляли до підручників чи наукових досліджень.

Світлини демонструють, як у важких умовах заслання священники поєднували пастирське служіння з фізичною працею: руки, що благословляли, одночасно тримали сокиру чи лопату; у бараках вони таємно проводили молебні, освячували великодні страви, відправляли хрестини. Повсякденне життя було сповнене втомливої праці, суворого клімату та постійного контролю.

Матеріали виставки сформовано з фондів Меморіального музею «Територія Терору» та Архіву Інституту історії Церкви Українського католицького університету. Кураторами виставки стали Юрій Коденко та Юлія Артимишин.

Про Львівський псевдособор 1946 року

Навесні 1946 року у Львові відбулося зібрання, організоване радянською владою, яке увійшло в історію як Львівський псевдособор. На ньому було оголошено розрив з Берестейською унією 1596 року та «возз’єднання» УГКЦ із Російською православною церквою, що фактично означало ліквідацію Української греко-католицької церкви як окремої інституції та її примусове приєднання до РПЦ.

Ті священнослужителі, які залишилися вірними своїй церкві, зазнали переслідувань: арештів, допитів і багаторічних заслань у віддалені райони СРСР. Вони були позбавлені багатьох громадянських прав, не могли вільно пересуватися та проводити відкриту душпастирську діяльність, але зберегли віру й продовжували духовне служіння навіть за надзвичайно складних обставин.