фото: ярослав рущишин
24 липня в автокатастрофі поблизу села Бабухів на Івано-Франківщині загинув Ярослав Рущишин — народний депутат України, львівський підприємець, громадський діяч, співзасновник мистецького об’єднання «Дзиґа» та один із символів сучасного Львова. Йому було 57 років.
У Верховній Раді Ярослав Рущишин представляв партію «Голос», займався економічною політикою, розвитком підприємництва, підтримкою культурних ініціатив та освіти. Він був одним із перших організаторів Революції на граніті, співзасновником Львівської бізнес-школи LvBS, почесним сенатором Українського католицького університету, учасником усіх українських революцій і продюсером музичних гуртів, які згодом стали частиною сучасної української ідентичності.
Його смерть стала великою втратою для друзів, соратників і тисяч людей, які встигли працювати з ним, вчитися в нього або просто надихатися його прикладом.
«Я хочу тебе пам’ятати таким — веселим але гострим, дружнім але з власною думкою (завжди!). Це фото з Маріуполя, з поїздки львів’ян до міста над Азовом — нашим! Таких класних моментів в житті було не мало. І завжди коли моменти були дійсно ключовими, там був ти… Спочивай, друже! Дякую, що був! Нам тебе точно не вистачатиме!», — написав про Ярослава заступник міністра освіти і науки Михайло Винницький.
Колега по парламенту Ярослав Юрчишин згадує Рущишина як людину, яка формувала політичну культуру не словами, а вчинками.
Він пригадав, як Ярослава Рущишина довго переконували балотуватися до парламенту. Він не бачив себе в політичному Києві, адже жив і дихав Львовом. Але зрештою погодився — і саме під його лідерством львівський осередок став одним із найсильніших у команді:
«Завжди стриманий, інтелігентний, ерудований, надійний. Галицький пан. У Верховній Раді України ти вів тему економічного розвитку. Без хайпу та популізму. Витискав по краплині совок з нашої економіки. Сприяв підприємництву. Системно, якісно.
Я не можу прийняти, що ми більше не заспіваємо «Многая літа» і не заколядуємо разом. Що я не бачитиму твого надійного плеча з мого робочого місця.
Спи, Друже-Вчителю. Мав шалену розкіш простувати поруч. Йдемо далі. Втілювати і твої плани. Дороблювати. Доспівувати. Догулювати».
Євген Глібовицький, засновник Інституту Фронтиру, згадує десятки спільних ініціатив, дискусій, мандрівок, досліджень, які формували сучасне громадянське суспільство:
«Дякую за «Студентське братство», всі три твої особисті революції і вміння тримати удар.
За Марекову «Дзиґу», за музику, галерею, Проскурню і Покальчука, Флюґери та весь інший джаз.
За твою «Тротолу», за чесно зароблений перший і наступні мільйони, через що «податківці», «бізнесмени» і бандити тебе могли ненавидіти, але не могли зробити залежним.
І навіть за те, як ти прогулював останні дні своєї парламентської кампанії у Львові на семінарі з військової стратегії від LvBS в Збаразькому замку. Твоє коронне «Якщо шляхта — це вони, то ми тоді хто?!» стало епіграфом не тільки тої події.
Мене завжди трохи лякав твій Harley Davidson, але петриківські розписи на його глянцево-чорному тілі були фантастичними! І коли ти на ньому катав Мариновича — то був справжній рок-н-рол! Дякую, що дав хоч трохи з тобою набутися!».
Історик Вахтанґ Кіпіані пригадав спільні моменти ще з 1990-х і заплановану зустріч:
«Оптиміст і життєлюб. Приятелювали з 1992 року, коли разом були учасниками молодіжної конференції у Швеції. Кілька тижнів тому він де-факто став головним спонсором благодійного вечора у львівській опері, де ми збирали на бригаду. Купив картину Гніздовського плюс недешеві квитки на всю родину. Домовились ближчим часом випити кави… Не перерахувати зробленого ним. Боляче».
Письменник Сергій Жадан згадав Рущишина з теплою простотою після виступу в «Дзизі»:
«Після виступу сиділи, ніхто нікуди не поспішав, потяг був пізній… Я подивився на годинник і зрозумів, що встигнути нереально. «Не хвилюйся, – сказав Слава Рущишин, – встигнемо». Стрибнули в його автівку… Закинув у вагон мене, слідом – мою торбу. Це запам’яталось — він не кидав і не зневірювався.
…За час війни смерті стало забагато… Але смерть завжди була десь поруч. Ось і вчора — приходила, забрала одного з нас, нагадала про себе.
По тобі залишилось багато добрих речей і спогадів. Вони дають надію».
Роман Лозинський, народний депутат, розповів про багаторічне спілкування та проєкти:
«Ти завжди був там, де творились сенси. Теж з посмішкою, добрим гумором і глибокими думками. Такий добрий, душа компанії і з бажанням робити зміни.
Якось ти скерував мене на магістратуру в УКУ… А цього року Ти прийшов на мою гостьову зміну в Плав… бо дуже любив це місце сімʼї проектів «Гармаш». На днях ми знову говорили з тобою про сенси, щось справді важливе і трибуну Ти блокував в момент надзвичайно відповідальний для країни. Спи спокійно! Ми продовжимо Твою справу!».
Фотограф і пластун Петро Задорожний згадує, що для нього Ярослав був людиною, яка піднімала сучасну українську культуру — ту, на якій він виріс і яка сформувала його світогляд.
Ярослав організовував легендарні концерти «Слухай українське» біля театру Ляльок, куди він, ще школярем, приходив, щоб наживо почути виконавців, яких заслухував на касетах: «Плач Єремії», «Мертвий півень», Віктора Морозова, «Океан Ельзи», «Верховну Зраду» та інших.
«На робочих зумах чи зустрічах, за гітарою чи кавою в Дзизі, на байку чи на старезному ровері Україна, який він вважав найкращим способом пересування центром Львова. Спостерігати як він любив і плекав своє Товариство, багато з яких товаришували з ним ще з часів Революції на граніті, Дзиґи, ранньої Троттоли чи УКУ. Спостерігати, як він шукає рішення складних питань у книгах, з яких він робив виписки і цитував на нарадах. Бачити як важко йому даються деякі робочі процеси, але завжди усвідомлювати свою роль як служіння, а не самоствердження».
Ярослав Рущишин не просто був частиною багатьох важливих подій — він творив їх. Його пам’ятають як людину гідності, дії, глибини та гумору. Його вплив залишається в університетах і музичних сценах, у громадських ініціативах і молодих політиках, у стратегіях для Львова й у пам’яті цілого покоління. У 2014 році «Твоє місто» записувало з ним розмову, в пам’ять про видатного львів’янина нагадуємо про неї знову.
