фото: угкц
Сьогодні, 28 червня, під час Архиєрейської Літургії на гробі святого Петра у Ватикані, Блаженніший Святослав виголосив проповідь, яка стала духовним зверненням до вірян з усього світу.
Проповідь
І сказав до Матері: «Жінко, ось син Твій». В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, амінь.
Преосвященні владики, всечесні отці, преподобні сестри і брати в монашестві, достойні паломники з України і з різних куточків світу, які сьогодні прибули в цьому Паломництві Надії сюди, до гробу Святого Апостола Петра у Ватикані. Дорогі брати і сестри, які моляться з нами зараз при помочі сучасних засобів комунікації і зв’язку. Слава Ісусу Христу!
Сьогодні наша Церква святкує одне із древніх свят Київської Церкви — свято співстраждання Пресвятої Богородиці.
Те слово Євангелії, яке ми щойно чули, можливо, є одним із найкоротших євангельських читань. Але одне із найглибших, найбільш драматичних, які, мабуть, не лишать жодне, навіть найбільш закам’яніле людське серце, нечутливим і стороннім.
Апостол Іван описує те, що він бачив, свідком чого він був — єдиний з усіх інших апостолів. Ми сьогодні бачимо, як на хресті вмирає наш Спаситель. І чуємо Його, мабуть, останні слова.
Але перед Ним стоїть Його Мати. Собі уявімо цю сцену: Син вмирає на очах у Матері.
Що діялося в серці Пречистої Діви Марії, коли вона бачила, як на її очах вбивають її Сина? Але цей момент — момент, коли людина дивиться так прямо в обличчя смерті, коли меч болю прошиває тебе до глибини серця, до глибини твоїх кісток і мізків — в той момент падають усі маски. І виявляються найглибші думки людського серця.
Мабуть, ті слова: «Жінко, ось син твій», — мабуть, це були слова Йоанна, які він скеровував до Богородиці. Але він чує, як вмираючий на хресті Христос робить ці слова своїми. Вмираючий Спаситель в останній момент думає про нас.
У Його серці відкривається Його Божественна любов. Він говорить до своєї Матері і свого улюбленого учня. Каже: «Мати, ось син твій».
Що діялося в серці Йоанна, коли він почув, що те синівство Боже, яке Син Божий приніс людині, ось сьогодні дарується під хрестом йому? Там він віднаходить свою Матір. Матір Марію, яку взяв до себе.
Співстраждання. Що це таке? Як можна співстраждати з іншою людиною? Сьогодні цю таємницю нам відкриває постать Пречистої Діви Марії.
Для матері син є частиною її особистого єства. Вона є мати тому, що має сина. А якщо сина вбивають на її очах? Мабуть, у неї є таке відчуття, що страждає і вмирає вона сама.
Але Йоан нам каже, що страсті, смерть Христові не мають останнього слова. За нами, перед нами є слово надії — надії воскресіння.
Бо Христос, говоривши ці слова, думає про майбутнє, про те все, що переживуть потім Мати, Учень і всі ми у світлі Його перемоги над стражданням, гріхом і смертю.
Сьогодні ці слова є скеровані до кожного з нас: друзів-християн, братів і сестер, що покликані у цю прощу, це паломництво надії. Ми сьогодні прибули сюди, до цього місця, справді шукаючи надії.
Але тут ми отримали надзвичайні знаки цієї надії. Бо ми з вами молимося на найважливішому вівтарі Вселенської Церкви — на гробі Святого Апостола Петра. Ми сьогодні маємо окремий привілей.
Нас тут особисто зустрів Папа Лев. Він мені сказав: «Ласкаво просимо до Риму». Те, що Святійший Отець прийшов сьогодні до нас — не тільки нас обійняв, поблагословив, але промовив до нас своїм словом, — перетворилося для нас у силу християнської надії.
Дякуючи Святійшому Отцю, я сказав: «Святійший Отче, сьогодні є так багато, хто хоче вкрасти у нас ім’я, хоче сказати, що українців нема, України нема».
Своїм словом Папа Лев повернув нам видимість в очах цілого світу.
Будьмо свідомі: зараз цілий світ дивиться на вас, які так численно, по вінця, заповнили цю базиліку. І ми кажемо: «Ми є, ми були і будемо».
Сам факт, що ця проща стала можливою, є абсолютним винятком. Жоден народ, жодна Церква не мають подібної прощі і паломництва в часі цього Ювілейного року. Такий привілей отримала саме Україна і український народ — як знак пошани, знак співстраждання самого Папи з болями і стражданнями України. І це сьогодні він нам особисто сказав.
Ми сьогодні прийшли як паломники надії. Але цю силу — невидиму силу любові Бога до людини, Церкви-Матері до своїх дітей — ми зараз відчуваємо на своєму досвіді.
Вертаючись додому, ми вернемося як свідки тої надії, свідки того, що ми бачили, чули, чого руками нашими доторкалися. Сьогодні ваша Мати-Церква співстраждає зі своїми дітьми.
Ми сьогодні переживаємо особливий момент. 50 років тому Патріарх Йосип Сліпий на цьому престолі Апостола Петра вперше заявив на цілий світ про гідність нашої Церкви. Ми сьогодні стоїмо на тому самому місці і на цілий світ заявляємо про те саме.
Сьогодні відбувається, в літургійний спосіб, Патріарший собор нашої Церкви. Багато хто, можливо, пригадує, що ми кожних 5 років скликали Патріарші собори в Україні, а останню сесію ми хотіли скликати в серпні 2020 року — 5 років тому. Різні перешкоди, в тому числі і війна, не дали можливості нам цього зробити. Сьогодні в базиліці Святого Петра зібралася світова вселенська українська громада.
Сьогодні ми відчуваємо, що наша Українська Греко-Католицька Церква, спадкоємиця київського християнства, є Церквою глобальною, яка сьогодні в патріаршому просторі збирає усіх своїх дітей з різних куточків земної кулі.
Ми сьогодні переживаємо соборування в контексті Євхаристії, з силою, благодаттю Святого Духа, бо ми сьогодні творимо єдність. В той час, коли війна нас розпорошує, коли діти України змушені залишати свої домівки, Церква збирає розсіяних, як це нам говорив наш Великий Патріарх.
Я вітаю сьогодні світову українську громаду з Північної і Південної Америки, з Австралії, різних країн Європи, різних куточків Італії, різних куточків України — навіть з росії і з Казахстану.
Те, що ми переживаємо, є Божою хвилиною.
Ми просимо сьогодні: Господи, зглянься на Твій народ. Сьогодні Мати Церква чує від самого Христа слова: «Мати, ось сини і доньки Твої».
А вам, дітям Київської Церкви, розп’ятий Христос каже: «Діти, де б ви не були, ось Мати ваша, ваша Мати-Церква», — яка як головним гаслом свого Патріаршого Собору вибрала слова: «Твоя Церква завжди і всюди з тобою».
Ми сьогодні відчуваємо, що та надія нас окрилює, нас лікує, нам дає силу — силу любові нашого страждаючого, Воскреслого Спасителя, материнства Пречистої Діви Марії, об’явленої в материнстві нашої Церкви огортає українців, де б вони не були, і силою благодаті Духа Святого зціляє сьогодні наші рани.
Ми просимо сьогодні, Ісусе, Пречиста Діво Маріє, пошліть мир Україні, дайте нам повернутися додому благовісниками цієї надії. А до Риму і світу ми разом хочемо сказати:
Україна стоїть. Україна бореться. Україна молиться! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
