фото з відкритих джерел
31 липня 1610 року у Львові розпочалося будівництво одного з найвідоміших храмів міста — нині Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла. Саме цього дня, у день вшанування засновника ордену єзуїтів святого Ігнатія Лойоли, єзуїти заклали наріжний камінь майбутнього монастирського храму.
Про це «Твоєму місту» розповів директор Підземелля Гарнізонного храму Олег Друздєв. Він також поділився архівними матеріалами, пов’язаними з історією будівництва святині.
У 1608 р. єзуїти отримали ділянку землі вздовж західного муру міста на якій розпочали будівництво свого комплексу.
«Будували не на пустому місці. Архівний план 1691 року показує, що на території, де зараз розташовані Гарнізонний храм і школа №62, стояло кілька будвель: кафедральна школа, будинок настоятеля катедри та приватна кам’яниця. Сам храм і колегія є частиною єдиного архітектурного комплексу, задумано як храм і освітній заклад ордену єзуїтів», — пояснює Олег Друздєв.
(План забудов на місці комплексу храму та колегії, укладений 1691 р.)
Отже, на місці храму стояло кілька будинків (школа, будинок настоятеля катедри та приватна кам’яниця. На зображенні це місце підписано латиною Pro nunc est Templum). Дані для орієнтації: зверху – шпиталь св. Духа (тепер пл. І.Підкови), праворуч – оборонні стіни (тепер просп. Свободи), ліворуч – вул. Театральна та ріг вул. Шевської.
Будівництво храму розпочали у 1610 році, однак архітектора, який розробив первинний план святині, досі достеменно не встановлено. У науковій літературі часто згадують ім’я Джакомо Бріано, однак, як зауважує Друздєв, він прибув до Львова лише у 1616 році, тобто через шість років після початку будівництва. Натомість Бріано згодом розробив 18 різних проектів, які мали змінити або доповнити початковий задум. Ці проєкти нині зберігаються у Галереї Альбертіна у Відні.
«Завдяки цим, збереженим планам Бріано ми можемо бачити яким міг бути сучасний Гарнізонний храм, якби Джакомо таки довів свою роботу до кінця. Зокрема, найбільш цікавим, з точки зору сучасності, мав бути проект куполу над головним вівтарем.
Були в планах архітектора й не барокові проекти вигляду храму. Та не склалось. Бріано тричі приїздив до Львова, тому його ідеї не знайшли повноцінного втілення.
Тим не менше, найкраще вплив його роботи видно у вигляді головного фасаду церкви, який виконаний у традиційних барокових зразках. Саме над ним працював архітектор у 30-их рр. XVII ст», — зазначає дослідник.
Фінансування будівництва здійснювалося коштом фундаторів. Найвідомішою меценаткою стала Єлизавета Сенявська з роду Гостомських.
(Портрет фундаторки храму – Єлизавети Сенявської, який зберігався в захристії храму)
Саме її першою поховали у крипті храму ще до завершення будівельних робіт. Її портрет зберігався у захристії церкви, а нині — у Національному музеї у Варшаві.
Її зображення також присутнє на фресках храму.
Цікавим елементом храмового комплексу була вежа, яка кілька разів перебудовувалася. В інтернеті її часто описують як стометрову, однак, за словами Олега Друздєва, ця цифра є хибною:
«У той час користувались іншою метричною системою: рахували не метрами, а «ліктями». Якщо перевести за старими мірками, то її висота могла становити близько 60 метрів — це, приблизно, як вежа катедри. У 19 столітті через технічний стан її повністю розібрали, на місці відбудували тільки перший ярус, який зберігся до наших днів».
(Архівна світлина фрески у лівій емпорі храму на якій можна побачити зображення храму разом з дзвіницею. Фреска виконана у 1740-их рр. під керівництвом Себастьяна Екштайна)
У контексті храмового комплексу, дослідник розповів, що на старій вежі храму свого часу встановили годинник.
Нерідко можна почути й версію про те, що там начебто діяла астрономічна обсерваторія, однак насправді вона розташовувалась поруч — у внутрішній вежі так званої Єзуїтської фіртки.
Це був один із чотирьох в’їздів до Львова, який починався від кута храму, ближче до сучасного проспекту Свободи.
(Храм із боку сучасного проспекту Свободи. Пластична панорама Януша Вітвіцького)
Сучасна площа Ангелів (Стефана Яворського) тоді ще не існувала — її місце займали кам’яниці.
До слова, ще до побудови святині на цій території існувала важлива освітня установа — кафедральна школа. Її фрагменти добре збереглись у підземеллях храму й датуються XIV століттям.
Анастасія Лаврук
Фото: Олег Друздєв, Фотографії старого Львова
