Кароль Навроцький з дружиною Мартою виховують трьох дітей.
42-річний Кароль Навроцький визнає, що у боксерських клубах і на футбольних трибунах, де він проводив дитинство й молодість, було складно зустріти вівтарних прислужників, ліберальних журналістів чи професорів історії.
ВВС розповіла про суперечливу біографію Кароля Навроцького, який офіційно заступить на пост голови держави 6 серпня. Скорочений варіант цієї публікації пропонує читачам DailyLviv.com.
Названий на честь Кароля Войтили
Кароль Навроцький народився 3 березня 1983 року у портовому Гданську. Батьки назвали його на честь Кароля Войтили, тоді вже відомого усьому світу під іменем папи Івана Павла ІІ.
Сім’я у майбутнього президента Польщі була незаможною. Його батько був за фахом токарем, по факту – різноробом.
Певний час він працював на гданській корабельні, а одного разу поїхав на кілька років на роботу до Британії. Пізніше Кароль Навроцький розповість, що згадує свого батька або під час читання, або коли він виходив вигулювати собак – у трикімнатній квартирі Навроцьких завжди було повно живності: від псів і котів до знайдених на вулиці поранених птахів.
Ельжбета Навроцька була за фахом палітурницею, по факту – домогосподаркою, яка виховувала Кароля і його на вісім років молодшу сестру Ніну. “Особливої дисципліни в мене вдома не було, я сам собі встановлював дисципліну”, – згадує Кароль Навроцький. Мати, наприклад, могла не розбудити його рано-вранці до школи, бо вважала, що синові не завадило б відіспатися.
Футболіст і боксер
Вже з початку дев’яностих величезну роль життя Навроцького почав займати спорт.
Спочатку – футбол. У середині 2010-х Навроцький був основним гравцем і навіть капітаном клубу Ex Siedlce, який виступав у сьомій та восьмій за значущістю лігах Польщі. У 2016 році він зіграв свій останній офіційний матч. Сьогодні про захоплення Навроцького цим видом спорту нагадують татуювання: за повідомленнями польських ЗМІ, на грудях у нього набитий великий герб лондонського “Челсі”, а на спині – величезний малюнок, присвячений гданській “Легії”.
Боксом обраний президент теж займався з підліткового віку. Навроцький боксував у важкій та суперважкій вазі. У 2004-му він переміг у зональному турнірі на Кубок Польщі серед юніорів у ваговій категорії до 91 кг. Тоді він навіть замислювався про кар’єру боксера-професіонала, але вступ у 2003 році на історичний факультет Гданського університету змусив його переоцінити пріоритети і залишити мрії про великий спорт.
Дисертація про антикомуністичний опір
На четвертому курсі університету викладач Навроцького – професор Гжегож Берендт, який заразом працював у гданській філії польського Інституту національної пам’яті, – залучив його до роботи над проєктом під назвою “Список поляків, вбитих та репресованих за допомогу євреям”.
Берендт залишився задоволений роботою Навроцького, тож одразу після того, як той випустився з університету, покликав його на роботу в ІНП і став керівником його докторської дисертації, яку Навроцький захистив у 2013 році.
Вже в університеті Навроцький звузив коло своїх професійних інтересів до історії Польщі ХХ століття. З лідером “Права і справедливості” Ярославом Качинським він познайомився завдяки темі своєї докторської.
Майбутній президент писав дисертацію про антикомуністичний опір в Ельблонгському воєводстві у 1976-1989 роках, а саме там і саме в той час свою політичну кар’єру розпочинав Качинський. Навроцький домовився з ним на ґрунтовну бесіду, і те знайомство, мабуть, багато в чому визначило його долю.
За що Навроцького розшукує МВС Росії
“Право і справедливість” та Качинський особисто приділяли велику увагу історичній політиці. Тому невдовзі після того, як вони отримали всю повноту влади в Польщі у 2015 році, вони зосередили свою увагу на Музеї Другої світової війни у Гданську.
Саме за підсумками роботи Навроцького у Музеї Другої світової партія “Право і справедливість” у 2021 році вирішила підтримати його кандидатуру на посаду голови Інституту національної пам’яті.
На своїй посаді Навроцький рішуче взявся за демонтаж монументів комуністичного режиму – перш за все, пам’ятників радянським солдатам на військових кладовищах. За його власним визнанням, він санкціонував знос понад чотирьох десятків таких об’єктів, і за це його оголосило в розшук російське МВС. Оголошення у російський розшук Навроцький називає “найбільшим компліментом у своєму професійному житті”, а під час передвиборчої кампанії він міг пафосно заявляти: “Мені загрожує п’ять років таборів”.
Знайомства у кримінальному світі
Звинувачення у зв’язках з гданським злочинним світом на адресу Кароля Навроцького звучали ще з того часу, як він очолював Музей Другої світової війни. Перш за все, через його знайомства.
Річ у тому, що Навроцький ще з підліткових років близький до спільноти “кіболів” – так у Польщі називають ультрас, футбольних хуліганів. З тією специфікою, що у Польщі спільноти “кіболів” часто надто вже подібні до звичайних організованих злочинних угруповань, які займаються торгівлею наркотиками, сутенерством, рекетом. Місцем зустрічей “кіболів” часто були боксерські зали – саме там багато часу проводив Кароль Навроцький. Частиною субкультури “кіболів” були “уставки”, у наших широтах більш відомі як “махачі” чи “забиви”, – масові бійки фанатів команд-суперниць. Організація та участь у них, згідно з нормами польського права, може розцінюватися як кримінальний злочин.
Сам Навроцький визнає, що у боксерських клубах та на футбольних трибунах, де він проводив дитинство та молодість, справді було складно зустріти вівтарних прислужників, ліберальних журналістів чи професорів історії.
“Світ боксерів – це не світ ангелів… Я завжди подавав руку всім, з ким боксував”, – говорив Навроцький набагато пізніше, не заперечуючи, що регулярно зустрічається зі злочинцями, особисто проводячи ресоціалізаційні лекції в в’язницях.
Проти ЄС як “наддержави”
Навроцький виступає за збереження Польщею членства в Євросоюзі, водночас він – противник поглиблення європейської інтеграції, а тим більше перетворення ЄС на “наддержаву”. Ба більше, він, як і належить польському правому політику, критикує міграційну політику ЄС та виступає проти “Зеленого курсу” ЄС, солідаризуючись у цьому з польськими фермерами. Крім того, Навроцький виступає проти заміни польського злотого на євро.
Ключовим зовнішньополітичним партнером Польщі у баченні Навроцького є США, причому саме США Дональда Трампа. Тому на дебатах ще перед першим туром президентських виборів Навроцький пообіцяв, що свій перший закордонний візит на посаді президента він здійснить саме до Вашингтона (з проміжною посадкою у Ватикані).
Та й сам Трамп бачить у Навроцькому найближчого до його політичних позицій політика в Польщі, про що нагадав у пості в соцмережі Truth Social.
Розмірковуючи про східну політику Кароля Навроцького, один з моїх варшавських співрозмовників описав її так: “Він, звичайно, антиросійський. Але й антиукраїнський. Це у сьогоднішній Польщі цілком можливо”.
Ставлення Навроцького до Москви визначається не лише тим, що російський МВС оголосив його у розшук за руйнування радянських пам’ятників. Навроцький належить до політичного табору Ярослава Качинського, а той має особливий рахунок до Кремля.
У середовищі електорального ядра “Права і справедливості” поширеною є теорія про те, що російська влада причетна до авіакатастрофи під Смоленськом, внаслідок якої у квітні 2010 року загинув брат-близнюк лідера цієї партії, тодішній президент Лех Качинський.
Проти членства України в ЄС та НАТО
Ставлення ж Навроцького до України виглядає гранично раціональним та прагматичним. Він, з одного боку, вважає виправданою та такою, що відповідає інтересам Польщі, подальшу військову підтримку Києва для того, щоб агресивна імперіалістична Росія була фізично якнайдалі від польських кордонів.
Водночас – і це об’єднує Навроцького з усім мейнстримом польської політики – він виступає проти участі польських військових у будь-якому контингенті, який гіпотетично можуть послати в Україну в рамках мирного процесу.
З іншого боку, за кожної зручної нагоди Навроцький заявляє, що Україна недостатньо дякує Польщі за підтримку і допомогу, що Київ ставиться до Варшави не по-партнерськи.
За інформацією ВВС, в оточенні Навроцького популярною є думка про те, що Зеленський “зрадив” Польщу, учинивши своїм ключовим європейським партнером не Варшаву, а Берлін.
Ще одна ключова теза в “українській політиці” Навроцького – він виступає проти членства Києва в ЄС та НАТО до “остаточного вирішення” “волинського питання”.
Якщо передвиборча риторика Навроцького щодо цієї теми не зміниться і після того, як він вступить на президентську посаду, то він стане першим у новітній історії Польщі президентом, який відступить від традиційної ролі адвоката, лобіста України в західних структурах.
Коментувати це питання вже був змушений і чинний поки що президент Польщі Анджей Дуда, який, хоч і мав у відносинах з українським візаві підйоми та спади, проте стратегічно завжди виступав за зближення Києва з Заходом.
За словами Дуди, заяви Навроцького потрібно оцінювати з урахуванням того, що погляд залежить від крісла, в якому ти сидиш. Отож Дуда пообіцяв окремо поговорити на цю тему з Навроцьким. Знову ж, не варто забувати, що лідер “Права і справедливості” Качинський, який напевно матиме вплив на Навроцького, вважається проукраїнськи налаштованим політиком.
З іншого боку, заявила в ефірі радіо TOK FM журналістка Кароліна Левицька, ставлення Навроцького до теми України буде “дзеркалити” суспільні настрої.
Якщо польське суспільство й надалі ставатиме дедалі більш негативно налаштованим до України та українців, то було б наївно очікувати на якесь інше ставлення до цієї теми й від самого Кароля Навроцького.
