Фото: пресслужба УКУ
Валерій Залужний, колишній головнокомандувач ЗСУ та нинішній посол України у Великій Британії, попереджає про небезпеки швидкого миру, адже це може призвести до втрати незалежності. Відсутність чіткої політичної мети підриває військову стратегію, створену на тимчасовій основі. Цю думку він виклав у статті для видання Liga.net.
«Війна в 2023 році кардинально змінилася. І якщо її фізична природа зрозуміла, то формування повноцінної стратегії нашої майбутньої поведінки поки що неможливе».
Залужний зазначає, що постійна залежність від постачання західної зброї є неприйнятною не через її можливе закінчення, а через зміни в самій зброї. За його словами, «фундаментальних змін у підходах до створення якісної стратегії не вистачає».
Війна – це «трійця»
З точки зору Клаузевіца, війна є «трійцею»: населення, збройні сили та державне управління. Саме населення є найчутливішою частиною цієї трійці у контексті підтримки війни.
Без підтримки суспільства успішне ведення війни є неможливим, а ставлення до мобілізації наразі викликає проблеми.
Клаузевіц підкреслював, що підтримка війни з боку населення залежить від поінформованості людей. Вона досягається, коли суспільство усвідомлює пряму загрозу своїй незалежності.
Наголосивши на тому, що війни ведуться з політичними, а не військовими цілями, Залужний намагався визначити політичну мету війни для України, однак не знайшов її в жодному документі. Він сам сформулював цю мету у своїй статті, але не оприлюднив її з огляду на політичну напругу; частина ідей стала основою плану на 2024 рік, який так і не втілили в життя. Залужний зазначає, що війна змінюється разом з політикою — це принцип, закладений Клаузевіцом.
Наприкінці 2025 року війна триватиме вже дванадцять років, набуваючи ознак глобального конфлікту — за впливом і наслідками вона вже досягла гігантського масштабу.
«Підтвердженням цього є епізод з нашої історії, коли дехто з потужних осіб сучасного світу говорив про можливі швидкі рішення та мир, який і досі не настав».
Ціль номер один для Росії
Швидкий мир для України означав би поразку і втрату незалежності. Залужний підкреслює, що проблеми починаються, коли апетити Росії виходять за межі України. Відсутність чіткого політичного бачення і глибоке нерозуміння політичної мети Росії також загострюють ситуацію.
Як зазначає Залужний, в умовах війни затягування шкодить наступаючій стороні, і Росія не може дозволити собі паузу, оскільки мир в Україні неможливий без створення нової безпекової архітектури, принаймні у Східній Європі.
«Це можна проілюструвати словами Бенджаміна Франкліна: “Ті, хто відмовляється від свободи заради тимчасової безпеки, не заслуговують ані свободи, ані безпеки”». Десь так і формують сьогодні свою політику у Європі США.
Тим часом, поки західні політики будували плани відбудови та виборів, фронт підходив до Дніпра, нарешті — до Запоріжжя й Харкова. Частина Заходу й навіть частина українського суспільства, здається, вже прагнуть не перемоги, а миру за будь-яку ціну.
Історія російського теоретика воєнного мистецтва Свєчина знову нагадує: стратегія нерозривно пов’язана з політикою, а боротьба можлива лише при чіткому розумінні цілей.
Росія має чітку стратегічну мету, що значно перевищує територіальні претензії чи «захист російськомовних». Головна мета — це незалежна Україна з потенціалом і європейським курсом. Імперські цілі зазвичай не оголошуються відкрито — їх маскують, щоб отримати підтримку. Події від 2021 року до сьогодні свідчать: Росія прагне знищити українську незалежність.
Україні необхідно чітко усвідомити цю мету Росії — це основа для створення власної стратегії збереження держави. Вона повинна починатися з політичної мети, сформульованої найвищим військово-політичним керівництвом України.
«З’являється закономірне питання: що таке політична мета? Чому тільки військової стратегії недостатньо, адже вона також впливає на економіку?»
Війна не є самодостатньою метою: її сенс полягає в досягненні миру на умовах державної політики. Завдання військового командування — знищення сил ворога; політики — формулювання політичної мети війни.
Політична мета повинна враховувати ситуацію на військовому, соціальному та економічному фронтах, оскільки саме контроль над цими сферами створює вигідні умови для переговорів. У війні на виснаження важливо не лише захист, а й цілеспрямовані атаки на слабкі місця противника в кожній із цих сфер.
Визначаючи політичну мету війни, необхідно визначити завдання та об’єднати керівництво на фронтах політичної, економічної та військової боротьби.
Підготовка до вторгнення
Збройні Сили України зустріли повномасштабне вторгнення Росії з величезним дефіцитом у всьому — від людей до зброї.
Росія мала абсолютну перевагу у кількості засобів повітряного нападу та ППО, перед війною вона оновила бойовий склад авіації та переозброїла її на сучаснішу техніку.
Стратегія Росії передбачала чіткі військові дії, які мали потенціал досягти політичних цілей як швидким ударом по столиці, так і через інші напрямки.
Зміна стратегії розгрому на стратегію виснаження
Україна, опинившись під пресом великого ворога, вистояла. Героїзм її громадян став запорукою перемоги, що вочевидь повинен бути результатом стійкої політичної позиції.
«Не допустити противнику реалізувати свою стратегію длясягнення політичної мети – це абсолютна перемога. Виклик, який хоча і коштував Україні життів найкращих її громадян і частини території, але зберіг державу та дав шанс на боротьбу й мир на своїх умовах.»
Тепер слід звертатися до воєнної науки, яка стверджує, що коли стратегію розгрому неможливо реалізувати, стратегія повинна змінитися на виснаження.
Це ненівелює заключних цілей ворога.
Стратегія виснаження може бути націлена на створення умов для розгрому. Після осені 2022 року Україна намагалася закласти умови для реалізації стратегії розгрому у наступному, 2023 році. Однак через нерозв’язану політичну мету підготовка проводилася лише на військовому напрямі.
«Поки ми готувалися до кавалерійського наступу в Криму, завершення війни на 2023 рік та спостерігали за захопленням Бахмута, Росія переводила економіку на військові рейки, запустила пропаганду та змінювала законодавство, формуючи стратегічні резерви та затягаючи нас у війну, до якої, як і в 2022 році, ми не були готові. Війну на виснаження.»
Події 2024 і 2025 років свідчать про дієвість такої стратегії для Росії в досягненні своїх політичних цілей.
Яка ж це стратегія виснаження? Вона передбачає не швидкий розгром, а поступове підривання опору ворога — на військовому, економічному та політичному фронтах. Ця війна базується на сильної економіки та потужній військовій промисловості, спроможних функціонувати під час бойових дій. Операції виснаження — це не прямий шлях до перемоги, а процес накопичення матеріальної переваги, яка зрештою зламає противника.
Знищення тисяч російських повітряних цілей щомісяця підтверджує цю стратегію.
Виснаження також відбувається на політичному фронті: ключовий фактор — готовність українського суспільства до опору та мобілізації.
Рішучий удар, який може готувати Росія
Військові дії залишатимуться важливими для досягнення політичних цілей, однак безпосередньо і остаточною їх фазою це не буде.
«Це означає, що, якщо Росія повністю окупує Донецьку або інші області, війна триватиме як на політичному, так і економічному фронті, оскільки політична мета не буде досягнута».
Таким чином, метою воєнних дій в рамках стратегії виснаження є створення умов для рішучого удару, спрямованого на розвал країни на економічному та політичному фронтах одночасно.
У стратегії виснаження є свій рішучий удар. Якщо для противника це досягнення розпаду країни шляхом військових дій, політичної та економічної ситуації, то відповідь на те, що ж є рішучим ударом у такій ситуації, очевидна. Це громадянська війна.
«Саме це і є рішучим ударом, якого Росія дозволяє собі шляхом реалізації стратегії виснаження».
Залужний окреслює варіанти політичних цілей:
- 2015–2022 – етап запобігання війні: підготовка армії, населення та економіки, дипломатичні кроки для обмеження можливостей РФ. Це має включати всебічну підготовку та можливе завчасне введення воєнного стану.
- 24.02.2022 – 12.2023 – етап стратегії знищення: політична мета — забезпечити мир і стримати поширення війни; у разі неможливості — підготовка до війни на виснаження.
- 2024 – 01.2025 – стратегічна оборона та формування альянсів для активних дій у межах стратегії виснаження.
- 01.2025 – 08.2025 – стратегічна оборона із завданням не допустити використання Росією своїх військових успіхів для тиску на перемовини.
- Після 08.2025 – збереження держави шляхом утримання військового, політичного та економічного фронтів; формування коаліцій для позбавлення РФ можливості продовжувати війну.
Яким може бути закінчення війни
Закінчення або зупинка війни, особливо війни на виснаження, залежатиме від сукупності досягнень чи втрат на військовому, економічному та політичному фронтах.
Формуючи політичну мету війни, варто пам’ятати, що війна не завжди завершується перемогою однієї сторони та поразкою іншої. Так було під час Другої світової війни, але це виняток, оскільки в більшості випадків війни закінчуються взаємною поразкою або визначеними варіантами.
«Коли мова йде про перемогу, слід чесно сказати: перемога — це розпад Російської імперії, а поразка — це повна окупація України через її розпад. Все інше — це просто продовження війни».
Українці, звісно, прагнуть повної перемоги — розвалу Російської імперії. Але не можна відкидати й можливість тривалого (на роки) припинення війни, оскільки це є поширений спосіб завершення конфліктів в історії.
Про гарантії безпеки
Система міжнародного права значно послаблена, тому мир без надійних гарантій безпеки неможливий. Такі гарантії могли б включати вступ до НАТО, ядерне стримування або потужні союзницькі контингенти, проте наразі ці варіанти нереалістичні. Тож існує ймовірність, що війна триватиме — не тільки на полі битви, а й у політичній та економічній сферах.
Технологічний прогрес здешевлює процеси війни та розширює ударні можливості, і в певний момент навіть Росії можуть знадобитися гарантії безпеки. Основою можуть стати не військові угоди, а взаємні фінансові гарантії — капітали, що забезпечуватимуть стабільність після війни та запобігатимуть політичному колапсу.
Отже, формулювання політичної мети війни є найбільшим випробуванням для політичного мислення.
Проте чи не є головною політичною метою для України позбавлення Росії можливості здійснювати агресію проти України в найближчій перспективі?
Також слід врахувати, що реалізуючи подібні наміри, Росія може обрати одну з двох стратегій. У будь-якому випадку агресія проявлятиметься як на військовому фронті, так і на політичному та економічному. Інструменти та форми такої агресії можуть змінюватися, але всі вони служитимуть одній і тій же політичній меті.
«Якщо прямо не видно характер майбутньої війни, то точно ясно, яким повинен бути мир, у якому житимуть наші діти. Як сказала Олена Теліга: “Держави не стоять на династії, а на внутрішній єдності та силі народу”».
