фото: ЛМР

У вівторок, 3 березня, Львів проведе в останню путь військовослужбовців Михайла-Віктора Сцельнікова, Ігоря Паранкевича та Степана Сапсу, які віддали свої життя, захищаючи Україну від російської агресії. Про це інформує Львівська міська рада.

Чин поховання розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Після богослужіння, орієнтовно близько 11:30, відбудеться загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Поховають полеглих захисників на Личаківському кладовищі, у полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна).

Короткі біографії захисників

Михайло-Віктор «Лемберґ» Сцельніков (13.10.1994 — 20.05.2023). Львів’янин.

Навчався в ліцеї №52 Львівської міської ради, а згодом продовжив освіту в Національному університеті «Львівська політехніка» на факультеті комп’ютерних наук.

Працював бізнес-аналітиком у філії ТОВ «ЕПАМ СИСТЕМЗ», у Корпорації «СофтСерв» та в компанії TurnKey Lender Inc (США).

За словами рідних, Михайло-Віктор був щирою, світлою й надзвичайно вмотивованою людиною з вираженою громадянською позицією щодо війни в Україні. Він вирізнявся відповідальністю, відданістю та високими моральними принципами, завжди підтримував близьких, підбадьорював гумором. Любив життя, займався бігом, захоплювався стрільбою, піклувався про тварин і був донором крові. Був мужнім і готовим до самопожертви заради інших.

З початком повномасштабного вторгнення російських військ став до оборони Батьківщини. Боров за територіальну цілісність і суверенітет України на Запорізькому, Миколаївському, Херсонському та Донецькому напрямках у складі 206-го окремого батальйону територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України та 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» Сухопутних військ ЗСУ.

У Михайла Сцельнікова залишилися дружина, мати, бабуся, тітка, двоє братів та родина.

Ігор Паранкевич (25.02.1970 — 07.08.2025). Львів’янин.

Навчався в ліцеї №15 Львівської міської ради, а згодом — у Національному лісотехнічному університеті України, де закінчив військову кафедру.

Працював директором деревообробного заводу на приватному підприємстві.

За словами рідних, Ігор був доброю, врівноваженою та неконфліктною людиною, життєрадісною і завжди готовою допомогти. Відзначався активністю, мав багато друзів. Любив проводити час з онуками, захоплювався риболовлею, збором грибів і відпочинком на природі.

У 2025 році став на захист Батьківщини від російського вторгнення. Боров за територіальну цілісність і суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 5-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

У Ігоря Паранкевича залишилися син, невістка, онуки та родина.

Степан Сапса (19.10.1970 — 15.08.2025). Уродженець села Помонята Івано-Франківської області.

Навчався у Помонятській початковій школі Рогатинської міської ради Івано-Франківської області. Згодом отримав фах фрезерувальника у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне політехнічне училище».

Проходив строкову військову службу.

Працював у будівельній сфері на приватних підприємствах.

Рідні згадують Степана як доброзичливу й щиру людину, активну та товариську, з багатьма друзями. Він захоплювався футболом, брав участь у спортивних змаганнях, любив музику й спів.

У 2024 році став на захист Батьківщини від російського вторгнення. Боров за територіальну цілісність і суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 5-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

У Степана Сапси залишилися донька, син, дружина, сестра та родина.

Фото: ЛМР