Щоб вшанувати його пам’ять, 30 березня святкують Всесвітній день апітерапії (World Apitherapy Day).
Лікування стає набагато успішнішим, якщо усвідомлено знати про його історію. Визначити точну особистість, яка «заснувала» апітоксинотерапію, неможливо, оскільки використання бджолиної отрути в медицині має тисячолітню традицію і бере свій початок у народній медицині.
Історія використання бджолиних укусів для зняття болю та запалення сягає в глибину часів. Вона згадується у стародавньоєгипетських, давньогрецьких, китайських та корейських медичних традиціях.
Перші письмові свідчення про лікувальне використання бджолиної отрути можна знайти у давньоєгипетських папірусі приблизно 2600-2100 років до нашої ери. Згодом її застосування було згадано в культурах Стародавньої Греції та Риму, де про бджолину отруту писали такі лікарі, як Гіппократ (V-IV ст. до н е.), Пліній Старший і Гален. У працях Гіппократа (460–370 до н. е.) зазначалося про лікування ревматизму і подагри за допомогою бджолиних укусів.
У Стародавньому Єгипті, Греції та Китаї бджолині укуси використовувалися для полегшення болю, артриту та запалень. У традиційній китайській медицині метод бджолиного укусу був пов’язаний з акупунктурою та апітерапією. Багато народів використовували бджолині укуси для лікування ревматизму та болю в суглобах.
У XIX столітті з’явилися перші наукові статті з цього питання. Французький медик Дежарден (Desjardins) у 1859 році надав першу наукову роботу, що стосувалася бджолиної отрути та ревматизму. У 1864 році професор з Петербурга М.І. Лукомський також зацікавився цим методом лікування.
Проте батьком сучасної апітоксинотерапії вважається австрійський лікар чеського походження Філіп Терч (Philipp Tertsch – англ.). Він один із перших лікарів, хто системно описав лікування ревматизму за допомогою бджолиних укусів. Його часто називають “піонером сучасної апітоксинотерапії”. Тому про Філіпа Терча варто детальніше розповісти.
Філіп Терч (Filip Terč* – чеською) народився 30 березня 1844 року в селі Прапоріштє в Чехії (що тоді входила до складу Австрійської імперії). Сьогодні це населений пункт розташований у західній частині Чеської Республіки, неподалік кордону з Німеччиною. У гімназії у місті Кдине Філіп Терч здобув місце в “золотій шкільній книзі” у 1852 та 1854 роках за видатні успіхи.
Після завершення гімназії Терч продовжив навчання в медичному університеті у Відні, де закінчив його у 25-річному віці 16 квітня 1869 року. Молодий лікар пройшов ординатуру у Віденській загальній лікарні і здобув звання асистента хірурга. Після закінчення загальної медичної освіти він отримав ступінь магістра акушерства (5 липня 1874 року) та доктора хірургії (31 липня 1874 року). Терч, який поєднував лікарську практику з бджільництвом та альпінізмом, став знаним ревматологом та апітерапевтом.
У 1875 році, 31-річний лікар Філіп Терч у Маріборі, разом з дружиною, розпочав приватну медичну практику в лікарні для лікування внутрішніх і зовнішніх захворювань, особливо хвороб очей, вух, горла та шкіри. До 1904 року, коли він вийшов на пенсію, Терч неодноразово змінював місце розташування своєї клініки.
Протягом трьох років — в 1878 році — Терч став головою місцевої організації бджолярів. Хворіючи на ревматизм, він помітив, що бджолині укуси полегшують його стан. Ось чому лікар почав досліджувати вплив різних доз апітоксину (бджолиної отрути) на ревматичні захворювання. На основі своїх спостережень він розробив так звану «бджолину терапію», що стала основою для подальшого наукового дослідження. Він вірив, що знайшов зв’язок між бджолиного отрутою та симптомами захворювання у пацієнтів з реальним ревматизмом, оскільки багато з цих пацієнтів демонстрували позитивну динаміку. Науковець наполягав на необхідності розпочинати лікування хронічних форм до того, як з’являться виражені ознаки деформації суглобів, оскільки ці зміни, як правило, незворотні.
Терч дійшов висновку, що терапевтичну дозу слід поступово збільшувати, поки пацієнт не стане повністю толерантним до бджолиної отрути. Він вважав, що для легших форм ревматичних хвороб потрібно менше укусів, тоді як для важких випадків може знадобитися кілька сотень або навіть тисячі укусів. Лікування розпочиналося з одного укусу, потім через півгодини відбувався наступний, а через годину – третій. Для пацієнтів з високою толерантністю до бджолиної отрути Терч робив від 100 до 150 укусів на день, в загальному до 600. Один з його опублікованих випадків включав лікування пацієнта, якому було завдано понад 2000 укусів протягом трьох-чотирьох місяців.
Окрім цього, Терч також лікував пацієнтів з початковими стадіями серцевих захворювань, викликаними ревматизмом. Результати лікування вселяли надію: з 48 пацієнтів 36 повністю одужали, у семи випадках лікар відзначив поліпшення, а тільки п’ять не одужали.
Терч зумів вилікувати 186 пацієнтів з хронічним ревматизмом суглобів. лікування виявилося успішним у 151 із них, тоді як решта відмовились від терапії. В останніх випадках він також зазначив повне одужання або, принаймні, покращення.
Він надавав допомогу 253 пацієнтам з гострим м’язовим ревматизмом, з яких 212 повністю відновилися, а 41 — лише частково, оскільки вони призупинили лікування достроково.
У 1888 році, у 44-річному віці, Філіп Терч опублікував статтю в австрійській газеті «Віденська медична преса» (Wiener Medizinische Presse) про успішне лікування 173 пацієнтів, хворих на ревматизм, за допомогою бджолиних укусів. Цю роботу вважають першим науковим звітом, що засвідчує ефективність методу апітоксинотерапії.
Терч узагальнив свої знання та презентував їх медичній спільноті: у 1888 році в газеті «Wiener medizinische Presse», а в 1889 році в університеті Відня.
У звіті «Звіт про своєрідний зв’язок між укусами бджіл та ревматизмом» він повідомляв про лікування близько 500 хворих на ревматизм протягом 25 років без ускладнень і з тривалими позитивними результатами для більшості з них.
Піонерське дослідження Терча в галузі терапії бджолиними укусами стикнулося з низкою проблем. Після публікації в Wiener Medizinische Presse в 1888 році, Терч отримав багато скарг від своїх колег. Як і більшість нових відкриттів, метод лікування ревматизму бджолиними укусами спершу отримав негативну реакцію, а деякі його колеги навіть висміювали його. Це відбувалося через те, що тодішня медицини Відня була науковою вершиною клінічної медицини, і будь-які дослідження поза межами визнаних професійних колах справлялися з презирством чи несхваленням.
Терч також зустрічав труднощі через те, що його новий, неперевірений метод лікування змушував лікаря боротися за пацієнтів, готових взяти на себе ризики. Підбір пацієнтів з Відня ще більше ускладнював справу.
Але ці перешкоди не зупинили Терча у його практиці апітоксинотерапії. Він підтримував віру у «бджолину терапію» і переконання у своїх висновках. Тим не менш, через професійні непорозуміння він глибоко страждав. Хоча лікар продовжував свої дослідження та фіксував нові успіхи, він не інформував інших медиків про результати.
Філіп Терч витратив півтора десятиліття, щоб описати свої результати в професійній літературі бджільництва. Його перша публікація називалася «Бджолиний укус – лікування ревматизму», базувалася на лекції, яку він виголосив 12 лютого 1904 року на зборах Штирійського бджолярського товариства. Вона вийшла друком у бюлетені їхньої організації «Steierischer Bienevater».
На медичному з’їзді 11 лютого 1904 року Філіп Терч запропонував визнати апітоксинотерапію в медицині.
У 1905 році ця стаття була (розділена на шість продовжень) резюмована у бюлетені словенського бджоляра «Slovenski čebelar». Аналогічні публікації Терча можна знайти в бюлетенях за 1907, 1909 та 1910 роки.
Лише після 1911 року з’явилися перші ознаки визнання доктора Терча в медичному середовищі. Ця зміна, найімовірніше, була викликана спеціалізацією його сина в медицині у Відні. Віденський лікар і державний радник, доктор Ернст Фукс, дозволив доктору Рудольфу Терчу (сину Філіпа), який також вірив у бджолотерапію, проводити апітерапію у своїй офтальмологічній клініці. Згодом професор Пал, керівник першої медичної клініки Віденської загальної лікарні, надав доктору Рудольфу Терчу можливість лікувати пацієнтів із важким ревматизмом за допомогою апітоксинотерапії. Державний радник фон Вагнер дозволив також доктору Рудольфу перевіряти лікувальний вплив бджолиної отрути на психічно хворих і пацієнтів з нервовими розладами.
Наступним кроком до ширшого визнання успіхів мариборського лікаря Філіпа Терча стала публічна презентація, проведена доктором Рудольфом Терчем (на той час акушером у Відні) під заголовком «Бджолина отрута на службі медицини» на засіданні Австрійської асоціації бджільництва 11 лютого 1912 року. У своїй доповіді Рудольф Терч навів приклади з практики батька, оскільки в нього не було достатнього досвіду у цій методиці. Він згадував, що його батько з 1879 року вилікував майже 700 пацієнтів із ревматичними захворюваннями.
Окрім лікарської діяльності, Філіп Терч також викладав у чоловічому педагогічному коледжі в Маріборі. Він навчав шкільної гігієни та соматології (вивчення людського тіла). Лікар передав пасіку та бджільницький інвентар до навчального саду закладу та заохочував тих, хто стажувався, розвивати бджільництво в сільській місцевості й навчати учнів цій важливій галузі. За словами одного зі словенських студентів, Філіп Терч вважається добрим учителем, прогресивним чехом і свідомим слов’янином.
Терч також проводив лекції з альпінізму, яким захоплювався протягом багатьох років.
Філіп Терч** помер 28 жовтня 1917 року та був похований на старому Францисканському цвинтарі в Маріборі.
На його честь 30 березня святкують Всесвітній день апітерапії (World Apitherapy Day). Він також вважається одним із засновників наукової імунології та алергології.
Ідеї Терча знайшли відгук у інших лікарів. Особливе визнання апітоксинотерапія здобула завдяки доктору Бодогу Ф. Беку (Bodog F. Beck). Угорський лікар, який переїхав до США, у 1935 році опублікував важливу роботу «Бджолина отрута терапія» (The Bee Venom Therapy). Ця книга стала основним підручником з цього питання на десятиліття і суттєво популяризувала метод у США та Європі.
У XX та XXI століттях наука почала досліджувати механізми дії бджолиної отрути (apitoxin) на молекулярному рівні. Триває вивчення її потенціалу не лише для лікування артриту, а також для таких захворювань, як розсіяний склероз, онкологічні недуги, біль різного походження та інші.
Відомий український патофізіолог, академік, президент Академії наук УРСР Олександр Богомолець (1930–1946), вважається одним із піонерів в дослідженні впливу бджолиної отрути на організм. Він створив антиретикулярну цитотоксичну сироватку (АЦС), основану на компонентах бджолиної отрути, яка використовувалася для стимуляції імунної системи та лікування хронічних недуг.
Його учень, Микола Сиротинін, також зробив значний внесок в апітоксинотерапію, досліджуючи її вплив на реактивність організму, імунологію та патофізіологію. Вчені виявили, що апітоксин містить більш ніж 40 активних біологічних компонентів, включаючи мелітин, апамін і фосфоліпазу A2 — кожен з яких має специфічну дію на нервову, імунну та судинну системи.
Наукове вивчення продуктів бджільництва розпочалося на початку 20 століття, але поступово призупинилося з появою антибіотиків та інших ефективних синтетичних препаратів. Проте, оскільки стійкість мікроорганізмів до антибіотиків зростає, а багато препаратів мають небажані побічні ефекти, вчені за останні десятиліття знову активно досліджують властивості продукції бджільництва та натуральних ліків, особливо рослинного походження.
Нині апітерапія є частиною комплементарної медицини і використовується як додатковий метод лікування. Апітерапія здатна боротися з різноманітними захворюваннями та покращувати стан здоров’я.
* Terč – чеською мовою означає “ціль”.
** У підготовці цієї розповіді я використав факти з словенського видання “Maribor Doctor Filip Terč and his “Bee Therapy”.
Іван Пилипчук, лікар-апітерапевт.
