Храм-музей митрополита Андрея – фото УГКЦ
У Прилбичах, що належить Новояворівській громаді Львівщини, знову спалахнув релігійний конфлікт між парафіянами української греко-католицької церкви та прибічниками лефевристського руху, очолюваного священником Василем Ковпаком, який був відлучений від Церкви. Вони вже понад 20 років ділять один храм.
17 листопада між вірянами обох спільнот розгорілась словесна перепалка стосовно доступу до службового приміщення. Просякнений цим інцидентом, львівський синкел у справах монашества Львівської архиєпархії УГКЦ, ієромонах-студит Юстин Бойко, оприлюднив відеозапис події з коментарем: «Сьогодні тітушки під ім’ям Василя Ковпака захопили храм УГКЦ в родинному селі митрополита Андрея у Прилбичах». Також з’явилось відео, де «ковпаківці» хрестом розбивають камеру у храмі.
Під час конфлікту поліція забезпечувала громадський порядок та зафіксувала звернення. У коментарі у поліції Львівщини повідомили, що триває дослідження цього інциденту.
Ми взяли інтерв’ю у отця Андрія Стадницького, який є головою офіційної парафії УГКЦ у Прилбичах, щоб дізнатися більше про деталі конфлікту та причини релігійної напруженості, що триває вже близько 20 років.
За словами отця Андрія, конфлікт розпочався через доступ до службового приміщення храму, яке прихильники Василя Ковпака намагались відкрити, незважаючи на охоронну систему. Священник наголошує на зростанні ризиків пошкодження ключових об’єктів у воєнний час, зокрема згадав про зруйнований музей Шухевича на Білогорщі. Оскільки храмовий комплекс у Прилбичах є важливим для громади, було прийнято рішення укласти договір з поліцією охорони для постійного контролю. Тож в службовому приміщенні була встановлена сигналізація.
Отець Андрій повідомив, що раніше попередив прихильників Ковпака про необхідність забрати свої речі, на що вони згодились. Це рішення було узгоджено з митрополитом Ігорем Возьняком, і було обговорено під час зустрічі за участі поліції та СБУ.
«Я пояснював: не хочу провокувати конфлікт, але це необхідно для безпеки. Я відкриватиму храм для усіх паломників, які зможуть приїхати – я завжди готовий їх вітати. Скажіть, коли прийдете, і я відчиню», – зазначив він.
Отець Андрій зазначив, що, попри попередні домовленості, конфлікт спалахнув, коли частина прихильників Ковпака, підбурена кимось, вирішила, що ситуація є несправедливою, і зламала двері службового приміщення із сигналізацією. У відповідь, на місце прибув наряд поліції охорони.
«Коли я зустрівся з поліцією, запитав, чи потрібно знову встановлювати сигналізацію, адже в музеї та храмі зберігаються цінні речі. Вони порадили залишити датчики на місці. Тож я повторно змінюю замки та збираю їхні речі, оскільки вони не бажають це робити», – додав він.
Священник підкреслює, що храм відкритий для всіх, але виключно під час богослужінь Української греко-католицької церкви.
«Храм відчинений під час богослужінь, які проводять священнослужителі Української греко-католицької церкви. Усі вірні можуть приходити і брати участь у молитві. В інший час доступу для молитви не буде – це робиться заради безпеки, оскільки вони неодноразово ламали двері», – зауважив він.
Отець Андрій стверджує, що прихильники Василя Ковпака не мають жодних прав як спільнота, оскільки не є офіційно оформленими, не мають статуту та не належать до католицьких церков. Як зауважує священник, вони лише створюють враження легітимності, згадуючи під час богослужінь імена церковних ієрархів, хоча насправді жодного разу не брали участі в богослужіннях УГКЦ, які неодноразово проводилися в Прилбичах.
Історія розколу парафії в Прилбичах
Конфлікт у Прилбичах почався понад 20 років тому та пов’язаний із призначенням священника Богдана Радюка. Спочатку він служив як греко-католицький священник, але згодом, під впливом руху прихильників Василя Ковпака, поступово віддалився від УГКЦ і приєднався до «ковпаківців» разом з часткою парафіян.
«Вони настільки відійшли від греко-католицької церкви, що коли до парафії приїжджали священники УГКЦ, їх просто не приймали», – розповідає отець Андрій Стадницький.
У 2007 році, під час святкування Дня народження митрополита Андрея, 29 липня, до Прилбич прибули духівники та монахи на чолі з владикою Глібом Лончиною. Але церква була зачинена, а на брамі висіли ланцюги — частина громади, що приєдналася до руху Василя Ковпака, активно чинила спротив офіційній Греко-католицькій церкві і не допускала прочан до храму.
(29.07.2007р. Владика Гліб Лончина очолює Літургію паломників на закритій брамі)
Відтоді віра громади, що залишилася вірною УГКЦ, почала відвідувати інші congregations або молитись удома, що призвело до фактичного розколу парафії.
У листопаді 2007 року, у день смерті митрополита Андрея Шептицького, коли до Прилбич знову прибули священники з мирянами на чолі з митрополитом Ігорем, було ухвалено рішення, що у разі повторного закриття храму «ковпаківцями» державні органи повинні будуть втрутитися і забезпечити можливість служіння офіційного духовенства. Так і сталося: було звалено колодки, відкрито браму, а двері всередині церкви довелося відрізати болгаркою. Відтоді отець Андрій Стадницький розпочав виконувати свої обов’язки, і громада поділилась на його парафію та парафію Богдана Радюка.
«Тоді церква вирішила не допустити ситуації, за якої греко-католики не могли б приїжджати до місця народження митрополита Андрея та молитися. Тому було вирішено продовжувати служіння до прибуття представників влади та поліції, які б забезпечили доступ до храму для іншого священника, оскільки громада була змушена відвідувати інші храми або залишатися вдома», – підкреслив отець.
На його думку, після приходу поліції та представників громади священника Богдана Радюка зібрали, щоб затвердити мир між сторонами. Зважаючи на те, що храм не був завершений і не мав документального підтвердження власності, правоохоронці надали вибір: або храм зараз закривають, або сторони домовляються про черговість служінь. Було затверджено усний порядок чергування богослужінь між обома спільнотами.
На наступний рік після цих подій, у жовтні 2008, Богдан Радюк отримав екскомуніку, втративши право служити як священник, проте продовжував себе називати греко-католиком і проводити служби для ковпаківців в тому ж храмі до нещодавнього інциденту з службовим приміщенням.
(Декрет про відлучення колишнього священника Богдана Радюка від Церкви)
Про «ковпаківців» та їхній рух
Василь Ковпак — представник лефевристського руху та засновник Священичого братства святого священномученика Йосафата, яке відоме як «ковпаківці». Його було відлучено від Католицької церкви через створення власної семінарії та висвячення священників без дозволу церковної влади, наслідуючи приклад Марселя Лефевра. Про це розповів доктор філософії та дослідник історії Церкви Анатолій Бабинський.
Лефевристський рух виник на основі діяльності французького єпископа Марселя Лефевра, який не погоджувався з реформами після Другого Ватиканського Собору, вважаючи, що Церква відходить від істинного курсу. Спочатку він створив паралельні громади та заснував братство Пія X, але у 1988 році, після висвячення власних єпископів, був відлучений від Церкви.
Василь Ковпак
За словами Анатолія Бабинського, у середині 1990-х лефевристи почали з’являтися в Україні, спробуючи залучити прихильників серед веруючих східного обряду. Їх залучала консервативна богослужбова практика Греко-католицької церкви, яка майже не змінювалася за останні сто років. Серед тих, кого вони залучили, фігурував і Василь Ковпак.
Він створив Священиче братство Святого Йосафата, яке прагнуло зберегти давні традиційні практики. Це дозволило Ковпаку залучити частину прихильників, особливо серед старших вірян, котрі вітали колишню латинізовану форму богослужінь.
«Їх кількість досягала декількох тисяч в різних містах. У Львові, звісно, був центр руху. Вони навіть відкрили семінарію, де висвячували священників лефевритські римо-католицькі єпископи, які приїжджали з Західної Європи. Семінарію створили без дозволу церковної влади, що було серйозним порушенням, а також без згоди місцевого архієпископа, отже на цій території вони готовили священників, а висвячував їх єпископ, який перебуває в розколі з католицькою церквою», — пояснює Бабинський.
У 2004 році УГКЦ оголосила Василю Ковпаку екскомуніку, а у 2007 році Римська апостольська столиця підтвердила це рішення. Однак його спільнота досі функціонує, і наразі Ковпак проводить служби у Львові на Рясному.
У розмові з дослідником Анатолієм Бабинським зазначається, що «ковпаківці» не визнаються державними органами, основою спільноти є авторитет Ковпака, а деякі риси руху наганяють страх, поділяючи світ на «правильних» і «помилкових», а також направляючи їх на засновника як на авторитетну постать.
Отець Андрій Стадницький зауважує, що спільнота жорстко контролює своїх членів і забороняє контакт з тими, хто виїжджає. «Багато парафіян залишаються в спільноті з побоювання: якщо ти підеш, не зможеш врятувати душу. Як тільки починаєш питати щось, вони починають відвертатися. І щоб зберегти місце в спільноті, просто перестаєш питати», — пояснив він.
Дослідник Анатолій Бабинський додає, що спільнота «ковпаківців» тримається на авторитеті Василя Ковпака, і без нього навряд чи зможе просуватися вперед.
Довідка
Прилбичі – село в Яворівському районі, де народився митрополит Андрей Шептицький, український релігійний діяч, який обіймав посаду митрополита Галицького та архієпископа Львівського. За свою діяльність та мудрість отримав багато народних імен: Український Мойсей, Духовний будівничий, Провідник української нації та Великий митрополит.
Прилбичі стали родинним маєтком Шептицьких у XVIII столітті. Сьогодні на місці палацу Шептицьких стоїть пам’ятний камінь, встановлений в 1990 році. У 2011 році в парку Шептицьких збудували нову каплицю Матері Божої на згадку про ту, що знищена в 1939 році більшовиками. На околицях Прилбич є родинна усипальниця Шептицьких.
У 1997 році в Прилбичах розпочалося будівництво храму-музею митрополита Андрея. Сьогодні цей храм-музей наповнений експонатами, пов’язаними з життям родини Шептицьких, дитячими та юнацькими роками їхніх видатних дітей. Перед храмом у 2011 році був встановлений перший пам’ятник Митрополиту Андрею та його брату Климентію.
Сьогодні Прилбичі є місцем паломництв для тих, хто приїжджає, щоб помолитися біля пам’яті митрополита Андрея та його родини.
Фото: отець Андрій Стадницький
Анастасія Лаврук
