Скупчувалися печерні гієни у невеликі зграї по 10-25 особин, що дозволяло їм атакувати навіть більших і сильніших, за себе, звірів.
Про це розповів голова Археологічної комісії Наукового товариства імені Шевченка у Європі, відомий львівський історик Микола Бандрівський, пише DailyLviv.com.
Поблизу хутора Вінява біля Хоросна, що за 18 кілометрів на південь від Львова, знайдено місце перебування печерних гієн та іншої викопної фауни.
“У 2019 році у цьому вже відпрацьованому й закинутому пісковиковому кар’єрі я виявив і обстежив місце перебування печерних гієн та іншої викопної фауни, що є на лівому березі річки Щирки.
Саме тут, у баденських зцементованих відкладах, наша розвідкова група відкрила тоді печероподібну порожнину, долівка якої була встелена, вже змінералізованими від часу, а тому – важкими кістками мамонта, шерстистого носорога та останками кільканадцяти особин печерних гієн (у тому числі одним цілим черепом та щелепами від інших) та численними копролітами цих тварин, які я передав до Музею НТШ”, – розповів історик.
За словами дослідника, подальше вивчення цих викопних кісток з кар’єру у Віняві показало, що щойновиявлені рештки гієн подібні до кісток гієн, які у 1957 і 1959 роках виявили, у тій же Віняві експедиції за участю львівського професора Костянтина Татаринова, члена НТШ Северина Пастернака та інших дослідників. Вже тоді, публікуючи ці перші вінявські знахідки гієн, професор Костянтин Татаринов з подивом зауважував, що “в межах України такої кількості цих хижаків в похованнях викопних тварин раніше не знаходили” (нагадаю, що тоді біля Хоросна-Віняви було знайдено 280 кісток, серед яких 62 кістки походили від 17 особин печерної гієни.
На підставі результатів колагенового аналізу, виконаного у відділі палеозоології Інституту зоології АН УРСР, це скупчення останків печерних гієн професор Татаринов зарахував до періоду пізнього плейстоцену.
“А, власне, рубежем пізнього і середнього плейстоцену (близько 400 тисяч років тому) я датую й нещодавно досліджене мною нове скупчення цих викопних решток гієн біля Віняви неподалік Хоросна поблизу Львова”, – наголосив історик.
Важила тогочасна гієна, за словами дослідника, понад центнер (сучасні її нащадки сягають ваги лише до 60-80 кілограм). Скупчувалися печерні гієни у невеликі зграї по 10-25 особин, що дозволяло їм атакувати навіть більших і сильніших, за себе, звірів. Усі гієни мали в основі свого розвитку одного першопредка – так званого динокрокута, який, за розмірами, нічим не поступався ведмедеві.
“Отож, саме печерна гієна у ті дуже давні часи була справжнім господарем отих “навколольвівських саван”. З’явившись приблизно 10 мільйонів років перед тим, ці печерні гієни мали неймовірно сильні щелепи для розгризання навіть дуже великих і твердих кісток та сильні й витривалі лапи. Причому, передні кінцівки у них були значно вищими (порівняно із сучасними гієнами), що давало їм змогу бігати довго і на великі відстані”,- підсумував Микола Бандрівський.
